Сашко Положинський: «на БУМі в реалі було не так страшно, як це виглядає на екрані»

Лідер гурту «Тартак», відомий український співак і шоумен, лучанин Сашко Положинський, відвідуючи Луцьк, минулого тижня завітав на ефір Інтернет-телебачення «Волинських новин». Подаємо стенограму його розмови з нашими читачами.

Привіт Сашко.

Привіт! Можна, я буду заодно печиво їсти? Мені тут таке смачне печиво поставили і чай. Я взагалі вперше беру участь у такому дійстві. Я вдома тільки по скайпу приватно спілкуюся.

Отже ти у Луцьку. Скажи, як часто сюди приїжджаєш? Як тобі вдається вириватись зі свого київського потоку, зі свого активного життя?

Востаннє був тут на Різдво. Це середня періодичність – раз в два-три місяці. Якщо є нагода якась, то частіше буваю. Багато що залежить від графіків концертних турів. Якщо є щось поблизу – завжди намагаюся заїжджати додому.

А що робиш? Залишаєшся з сім’єю, чи бачишся зі своїми старими друзями?

Зрозуміло, що сім’я на першому місці. Приїхав до мами з татом, мама дуже рада, сина варениками нагодувала – вже легше, відпускає десь погуляти. Тоді можна і до друзів іти. Влітку можемо вибратися на озера разом на кілька днів. Я намагаюся зі старими друзями підтримувати постійний зв’язок. Ми більше двадцяти років дружимо великою компанією і не втрачаємо одне одного. І так само на зустріч однокласників приїжджав, хоча з однокласниками спілкуюся менше.

Коли прогулюєшся Луцьком, тебе впізнають? Чи не ризикуєш з’являтися в людних місцях?

Ні, прогулююся. Я навіть люблю погуляти, коли хороша погода. Одягаю навушники, музичку слухаю і ходжу де-небудь. Люблю гуляти. А в Луцьку – тим більше. Тим більше, коли гарна погода. Шкода, що вже завтра їхати. Планував трошки довше побути, якраз сонечко вийшло, якраз для прогулянок час підходить. Але зараз не вийде. Приїду вже ближче до літа, або може, ще на Великдень, якщо вдасться.

Коли приїжджаєш в Луцьк – перший день все спокійно, а вже на другий всі дізналися, що ти приїхав. Чи надзвонюють тобі?

Ні. Тут немає такого якогось ажіотажу. Я сам даю знати, що я тут. Ну, в принципі, всі дуже спокійно сприймають мої візити до Луцька і немає якоїсь особливої уваги до них. Тим більше часто я приїжджаю, коли є якийсь привід, наприклад, день народження когось із друзів, де ми всі збираємося або якісь там свята, які всі святкують, тоді просто вже легше знайти якусь спільну справу, так, щоб усі були вільні від роботи і може там… сімейних зобов’язань.

Кого з українських співаків можеш назвати своїми друзями?

Я по-справжньому дружу з Іваном з «Гайдамаків». Хоч він і не співак, але на акордеоні грає. Хороші стосунки з Андрієм Підлужним, з Катею Чілі, з Марійкою Бурмакою в нас хороша дружба.

Як ти ставишся до безкоштовного розміщення пісень на сайті? Нам відомо, що все-таки останній свій альбом ви розмістили в Інтернеті і не видали його як диск.

Але інші альбоми ми теж усі виклали на нашій сторінці, щоб люди могли вільно скачувати. Як тільки в нас закінчилися всі угоди з рекординговими компаніями, які мали певні права на наші пісні, ми виклали музику.

Я за те, щоб люди скачували музику безкоштовно, якщо їм подобається наша творчість. Єдине, проти чого я виступаю, це щоб хтось інший заробляв на нас гроші, при цьому не давав заробити нам. Мені це не подобається.

Користь від викладання музики в інтернеті у тому, що люди її слухають і це гарантує те, що людей буде більше на концертах…

То не пов’язано напряму. Ми ставимось до своєї музики, не як до комерційного продукту, а як до творчого. Зрозуміло як людям творчим, нам хочеться, щоб люди нашу творчість мали можливість якомога швидше розпізнати і т.д. Звичайно, нам самим потрібно це для того, щоб «горіти» далі.

А заробляти все одно потрібно. Я вважаю, що музикант, як будь-яка творча людина має своєю творчістю заробляти, бо якщо ні, то він не матиме можливості цією творчістю повноцінно займатися.

Чи важко жити в Києві?

В Києві жити? Ну, як кому. В принципі мені стало важче жити. Спочатку мені було дуже легко, Київ дуже подобався – світлий, чистий і зелений. Був позитивний, життєрадісний, але було важче в матеріальному плані. Тому що треба було знімати квартиру, потрібно було шукати можливість заробляти гроші.

Потім прийшов момент, коли стало простіше жити, тому що я в матеріальному плані став більше заробляти, і більше роботи з’явилося. Згодом і власну квартиру придбав. І Київ продовжував подобатись.

А останні кілька років Київ дуже змінився, і мені зараз дуже психологічно важко. Дуже багато понищили зелені, позабудовували дуже страшно і хаотично, на мій погляд, новими і страхітливими будинками. Зараз дуже багато автомобілів в Києві.

Я відчуваю, що Київ на мене тисне. Раніше таке враження було від Москви, а зараз на мене і Київ тисне. При тому, що зараз я не дуже багато витрачаю на життя.

Найбільші витрати в Києві – за житло. З того часу, як я маю власне помешкання, і купа проблем зникає. А прохарчуватися вже набагато простіше, якщо не бігати по дорогих ресторанах.

Але морально мені дуже тяжко зараз в Києві. Кожного разу. Як я приїжджаю туди в мене виникає питання: коли ж я звідси втечу знову?

А люди якось змінилися?

Люди теж змінюються, мені здається, не в кращий бік. Цей тиск, я думаю, відчувають всі на собі і це створює зворотну реакцію: тиснуть на тебе – починаєш тиснути ти. Скупчення негативної енергії, я думаю, відчувають всі люди.

Де знімався кліп на пісню «Не кажучи нікому»?

На Волині. В кліпі ми намагалися схематично відтворити реальні події, які відбувалися на тому місці. Це в напівзруйнованому монастирі в селі Новий Загорів, здається, в Локачинському районі.

Там відбувся бій на початку 43 року. Великий бій був, де УПА воювали з кількома сотнями німецької армії.

Ми не намагалися відтворити історичну правду, що вояки УПА воювали за Україну, воювали героїчно, воювали в непростих умовах. Про це пісня, про це й відеокліп.

Кому цікаво, хтось може десь на вихідний день туди вибратися. Їхати з Луцька у бік Нововолинська і в Затурцях, є там поворот направо на садибу Липинського, а наліво – це якраз туди – на Загорів. І монастир там такий вражаючий.

Щодо УПА до речі. Яке твоє ставлення до надання звання Героя України Степану Бандері?

Я, по-перше, не надаю цьому великого значення. З одного боку це зроблено запізно, на мій погляд. З іншого боку, саме звання Героя України часто дається, з моєї точки зору, людям, які цього звання і близько не заслуговують.

Моє особисте ставлення до Бандери не настільки позитивне. До прикладу, Роман Шухевич дійсно людина, яка вела збройну боротьбу в непростих умовах. Організував настільки потужну армію, може, не саму армію, а схему її функціонування, що армія протрималася довше, ніж армія фашистської Німеччини. Це повстанська армія, яка вела активну боротьбу, і свого часу дуже успішно. Тому її головнокомандуючий – однозначно герой і Герой України.

Щодо стосується постаті Бандери, то тут дуже багато темних плям, дуже багато питань, які особисто мені незрозумілі. Я розумію, що сучасному українському націоналізму потрібні якісь героїчні постаті, але для мене, якщо стоїть питання кого вибрати, то я виберу Шухевича. А не Бандеру.

Ну й знову ж таки врешті-решт до чого ми прийшли, присвоївши йому Героя? Ми прийшли до того, що ми ось уже скільки часу обговорюємо цю тему: герой Бандера – не герой. Дали – забрали. Давайте будемо продовжувати боротися за міфи, за надавання, за скасування, за створення нових міфів, а до реального життя ніколи так і не повернемось…

Не так давно був день вшанування пам’яті Шухевича. Ти відзначав?

Ні. Не вважаю, що кожен має брати участь у таких заходах. По-перше, не завжди знаходиш на це час, по-друге, не завжди маєш бажання.

Такі речі потрібно робити щиро. Відчуваєш внутрішню потребу – мусиш це робити. А коли це з примусу, бо «от всі роблять, так і я зроблю» то рано чи пізно це перетвориться на псевдоучасть. Які я неодноразово бачив в Радянському союзі. Весь цей пафос, все таке несправжнє. І дуже багато що з того перенеслося, на жаль, і на сучасну Україну.

Я вважаю, що люди повинні це робити щиро. Знову ж таки, ми говоримо про вшанування пам’ті Шухевича. А через кілька днів після того було вшанування пам’яті Шевченка. І якщо говорити про цю постать, що ми маємо? У нас майже в кожному місті пам’ятник, в нас Шевченко на грошах, на портретах, в цитатах… А спитайте, хто коли останній раз перечитував «Кобзар»? Багато з тих людей, які беруть участь в заходах вшанування Шевченка, і кладуть квіти до пам’ятника, «Кобзаря» ніколи в житті не читали.

Сашко, скажіть, будь-ласка, чому на українській сцені так мало якісної музики. Чому українські поп-зірки полюбляють співати про сльози і соплі?

Не мені судити інших, я можу говорити тільки про себе. Чому я особисто люблю співати про «сльози і соплі»? Тому що це те, що присутнє у житті людини.

Як би ти не робив вигляд, що ти крутий мен і тобі не знайоме ні те, ні інше. Насправді, ця тема займає значну частину життя кожної людини. Що болить, про що переживаєш, про те й пишеш.

Не можу дочекатись БУМу з луцькими представниками. Скажи чесно, ми ж виграли?

Я не можу говорити про результати, тому що всі учасники БУМу підписували угоду з телеканалом Інтер, обіцяли не розголошувати результати до ефіру. Я можу сказати, що команда Луцька зіграла дуже гідно, можу говорити про те, що нам не соромно за свою гру. Як капітан, я пишаюся своєю командою.

Чи боляче приймати участь, бо як бачу як ви скоцюрбилися під час якихось перешкод, то аж мені боляче стає…

Деякі учасники отримали дуже серйозні травми. Більшість і я в тому числі отримали невеличкі травми. Ну, оскільки ця гра адреналінова, то поки ти граєш, ти цього не відчуваєш. Вже потім, коли все це минає, то тоді трішки болить. Але в будь-якому випадку заспокою: в реалі це все було не так страшно, як виглядає з телевізорів.

Коли Тартак завітає до Луцька з концертом?

Не знаю. Зараз ми намагаємось організувати хоча б невеликий концерт в Луцьку. Ведемо перемовини з кількома закладами, де би ми могли це зробити. Але не можу поки що говорити про конкретні результати, бо цим не займаюсь особисто.

По-друге, все-таки, луцькі заклади не дуже охоче ідуть з нами на співпрацю, не знаю чому. Чомусь вважається, що раз «Тартак» з Луцька, то ми занадто високі умови виставляємо для виступу у рідному місті. Але ж тут не йдеться про моє персональне перебування, а йдеться про роботу цілого колективу. Тому ми виставляємо ті умови, на яких зможемо якісно відпрацювати.

Ти збрив свою «фірменну» борідку? Навіщо?

Я вже майже півтора роки без неї ходжу. І борідку ніколи «фірменною» не вважав. Я її періодично голив і раніше. Ну просто можливо, вона кидалася в очі, то люди й акцентували на ній свою увагу.

Останній раз я її поголив перед зйомками кліпу пісні «Джангл». Тоді я відчув, що вона мені набридла. Поки що мені її не хочеться відпускати знову.

Був у Луцьку Кузьма з симфонічним оркестром. Мало бути незвично і кльово. Було не дуже. Ти бачив/чув? Тобі подобається?

Не бачив, не чув. Я з Кузьмою в хороших стосунках. Кузьма дуже часто мені допомагає. При чому знайомі ми з Кузьмою ще з давніх-давен, задовго до «Тартака»: ми познайомились коли я працював ще на радіо «Луцьк».

Але далеко не все в творчості Кузьми мені подобається. Тому не можу говорити, що я в захваті від того, що він останнім часом випускав. Але є пісні, які я дуже люблю і мої гарні стосунки з Кузьмою не дозволяють мені говорити про Кузьму і про його гурт «Скрябін» як про явище негативне.

Разом з тим, я вперше чую про його гру з оркестром. Для мене це сюрприз. Поцікавлюся при нагоді.

Хто є вашою музою?

У мене музи, як такої, немає. Я надихаюся по-різному – і від свого власного життя, і від життя тих людей, з якими я спілкуюся. Так що, я можу сказати в тій чи іншій мірі в моєму житті моєю музою може бути людина, з якою я стикаюся у житті, спілкуюся.

Наскільки я знаю ви займаєтесь громадською діяльністю. Як охарактеризуєте громадський рух України і Волині зокрема. І чи є ви членом якоїсь громадської організації?

Якщо мова йде про якісь партії, то я не є членом жодної, хоч з багатьма спілкуюся, співпрацюю. І я не займаюся активно громадською діяльністю. Просто мене часто залучають до різних акцій, заходів і я не завжди відмовляю. І знаходять потім у ЗМІ про мене інформацію. Так люди вважають, що я такий громадський активіст.

Я як кожен нормальний громадянин України вболіваю за Україну, за її майбутнє і намагаюся чим можу змінити Україну і життя в ній на краще. Можливо, не все роблю так як слід, і багато помиляюсь, але хто ж є ідеальний в цьому світі?

Що ти думаєш про нового президента і чи не боїшся за українську мову?

Оскільки для мене з двох потенційних претендентів на посаду президента України не було жодного, за якого я би віддав свій власний голос, то для мене він особисто нічим не гірший за того, хто міг бути на його місці. Чому ми звикли до того, що вибираємо собі царя, від якого все залежить? Один раз вибрали, і от він нам зробить нову Україну. А він же ж сам нічого не може зробити! Якщо ми не будемо боротися за свої інтереси, то тоді будь-який президент зможе зробити з нами те, що захоче.

Ти зробив сольний проект «СП», тому що це модно, чи чому?

Я його зробив, тому що є пісні, які я написав, або ідеї пісень, які в мені живуть, які не дуже вписуються в те, що ми робимо в групі «Тартак».

Ви говорите про багато сліз і сопель. А, може, треба співати про силу волі, відвагу? Так би мовити, підіймати бойовий дух, адже ті вчинки, якими варто захоплюватися, є люди яких варто поважати. Кажімо правду: у нас багато наркоманів і хворих на СНІД. Не хочете в піснях моралізаторством займатися?

Я регулярно займаюся моралізаторством в піснях. Пишу пісні і про дух, і про силу волі і про героїзм. І в тому числі і повчаю трішки. Але я не вважаю, що це треба робити у всіх піснях, не хочу перетворитися на занудного проповідника. Повторюся: пишу про те, що мене самого зачіпає. Можу написати щось серйозне, можу щось абсолютне «роздолбайське».

Чи відносиш ти себе до категорії зірок?

Мені це слово ніколи не подобалося і я завжди намагався від нього відмежовуватись. Я вважаю себе нормальною людиною і інколи навіть ображаюсь, коли мене називають зіркою. Я все-таки вважаю, що ми люди, а зірки, – вони на небі сяють.

Ти береш участь у діяльності «Пласту»?

Пластуном я є несправжнім, а почесним. Я дуже багато співпрацюю з «Пластом», їжджу на табори, беру участь у різноманітних акціях. Ну і, до речі, коли я там був організатором і ініціатором табору на острові Хортиця, коли ми збирали хлопців, щоб трошки попрацювати на будові Запорізької Січі. Туди досить багато пластунів приїхало.

Ти кажеш, що вболіваєш за Україну. Але ж ти не політик, не економіст, не чиновник. Що у твоїх силах?

Та кожна людина може змінити дуже багато. Ми говоримо про те, що Україна – дуже корумпована країна, так? Але корупція – це взаємний процес. Одні люди беруть хабарі, інші – беруть. Поки ти сам не припиняєш категорично не давати хабарі, то ти не можеш боротися з корупцією.

І це точно так само стосується багатьох інших питань. Якщо ти не хочеш, щоб зробили російську мову другою державною, то ти не сидиш біля телевізора і не матюкаєшся : «от казли, шо вони хочуть зробити? Бач, шо вигадали?» А шукаєш однодумців, і якщо ти не бачиш жодної гідної акції, яка присвячена цій проблемі, то сам організовуєш якусь акцію протесту.

«Цей президент нічим не гірший»? А зробити чи не зробити українську мову державною – це хіба у твоїх силах? «Все залежить від нас» – то порожні слова. І чи не вважаєш себе надто заполітизованим?

Ні, не вважаю. А стосовно «порожніх слів», то кожен вважає так, як йому більше подобається. От якщо я категорично не даю міліціонерам, які мене зупиняють, за перевищення швидкості, хабара, а погоджуюся на те, щоб складали протокол, то я тим самим борюсь з корупцією.

Хай це мало впливає на те, що в Україні можуть зробити російську другою державною, але коли ця проблема стане дійсно реально, тоді я боротимуся за неї.

До речі, я вважаю, що більша проблема не в тому, що російську хочуть зробити другою державною, а те, що російська мова є домінуючою, панівною в інформаційному просторі.

Ти починаєш цікавитися книжками, журналами, газетами, ти лізеш в Інтернет, ти шукаєш фільми і так далі. І все це ти знаходиш переважно російською мовою.

І от вчора в Луцьку я ходив по книгарнях і на одну цікаву українську книжку припадає десять цікавих російських, то можна за таких умов не робити російську другою державною , а все одно українській мові нічого не світитиме у далекому майбутньому і вона просто може перетворитися на мову мертву чи напівмертву.

Якщо говорити про мову, то поки ти не вимагаєш, щоб тобі продавали книжки українською мовою, поки ти не вимагаєш газети, журнали українською мовою, щоб в тебе був україномовний інтернет, україномовну інструкцію до телефону і так далі – нічого не зміниться.

А я знаю людей, які принципово не купують техніку мз російськомовною інструкцією. І коли це робитимуть всі, для кого це питання принципове, тоді ми побачимо: залежить щось від нас чи не залежить.

Які в тебе контакти з луцькими гуртами?

Нормально. Вчора був на концерті групи «Фіолет». З «ФлайzZzою» ми дружимо. Ті гурти, з якими я раніше був знайомий, як правило припинили своє існування. Але зі старими музикантами спілкуюся. А нові групи з’являються зникають, я й не встигаю за всіма слідкувати.

Ти якось їм радиш, як досягти успіху?

Коли до мене підходять музиканти з питанням: «ну як нам пробитися?» Перше питання – куди ти хочеш пробитися і для чого? Зараз уже в Україні панує шоу-бізнес. Тому, якщо ти хочеш стати популярним, щоб тебе показували по телевізору – то тобі в відповідні телевізійні шоу пряма дорога. Бийся туди головою, можливо, там якусь дірочку проб’єш. Якщо тебе цікавить твоя творчість, то займайся свою творчістю і просто поступово завойовуй свого слухача.

На жаль, дуже часто музиканти в Україні ще нічого не навчилися, в принципі, робити і ще грати як слід не вміють, і пісень у них цікавих немає, а вони уже намагаються кудись «пробитися» Спочатку навчись щось робити, а тоді починай якось просувати свою творчість у маси.

Яку любиш слухати музику: власну чи інших виконавців?

Я не дуже багато слухаю власну музику. Хоча багато хто з моїх колег каже, що себе взагалі не може слухати. Я люблю слухати групу «Тартак», але роблю це не надто часто. Бо поки записуєшся, поки все зводиш наслухаєшся донесхочу. От зараз вийшов новий альбом і я його заслухав уже аж до «не можу». Тепер мені вже хочеться нових пісень.

Пробував писати книгу?

Пробував. Не дописав, закинув. Може, колись розгребусь. Я такий ледачий. Я одразу ж замахнувся на таку багатотомну книжку.

Якщо не секрет, що за тема була?

Нічого серйозного, насправді така собі: легенька, весела, стьобна книжечка мала би бути.

Де публіка вимогливіша? У мегаполісах – Львів, Київ – чи у провінції, такій як Луцьк?

Я думаю, публіка не залежить від того місця, де вона знаходиться. І ті ж самі міста можуть привести тобі чудову вдячну публіку і так само публіку, яка тебе не розуміє і не сприймає.

Розкажи, як «Тартак» зараз поживає?

Дуже чудово. Хлопці з нетерпінням чекають, коли я остаточно відійду від Аргентини і візьмуся до справ. Взагалі, в нас є домовленість з музикантами, що настане тепло і ми почнемо писати нові пісні.

А так все нормально. Випустили новий альбом. На сайті можна скачати. Ще зараз ми відзняли новий кліп, який в даний момент монтується. І сподіваюсь, що в майбутньому нам вдасться зняти кліп з Діаною Попович. Це Луцька співачка, молода, але талановита.

Волинські новини

  1. Ігор коментує:

    Діана Попович?
    помилка) її звати Діана Попова) виправіть)

Залишіть коментар

Коментар *

Поля позначені червоною зірочкою * є обов’язковими для заповнення!