Любомир Гузар: «Куплений шлях у життя буде мститися на людині»

Глава Української греко-католицької церкви Блаженніший Любомир (Гузар) нещодавно видав аудіокнигу під назвою «Дорога до ближнього». У ній Блаженніший відповідає на складні запитання сучасного життя. Як Церква ставиться до пошуку другої «половинки» через зустрічі з кількома особами? Якщо Церква проти аборту, то чому й проти контрацепції? Що забезпечити дітям: спадок чи освіту?

– Ваше Блаженство, батьки і діти – чи не найтісніший зв’язок, що є між людьми. Чим мають дорослі забезпечити своїх кровинок? Чи правильно роблять, коли готують хабарі для вступу до вишів, влаштовують дітей на престижні посади або забезпечують матеріально на ціле життя?

– Десь, напевно, у тринадцять літ я хотів бути астрономом. А у мене був вуйко, він сказав: «Думаю, тобі буде важко на тій стезі, бо маєш труднощі у розв’язанні математичних завдань». Одне слово, він побачив у мені те, на що я не зважав, і сказав спокійно й мудро, що ти не просто дивитимешся на зорі, а для цього ще треба математиком добрим бути…
Батьки не мають наказувати: мусиш стати тим або тим. Їхнє завдання – допомогти молодій людині знайти своє покликання, з дитинства приглядатися до її нахилів, відтак об’єктивно помислити і порадити вибрати шлях, у якому буде не багатою, а щасливою! Допомогти дітям стати на ноги – означає надати стільки, щоби надалі вони могли продовжувати самостійно своє життя, а не залишати всю спадщину. Як на мене, то батьки мають навчити дитину сумлінню, прищепити людські дарування, допомогти вчитися якнайширше пізнати світ, бути щирою, позитивною, відповідальною, себто поставити на правильний шлях, а не промощувати його хабарами. Бо це руйнує людину, відбирає бажання змагатися. Яке вона діставатиме задоволення, якщо, маючи диплом, насправді нічого не знатиме? Не купувати шлях у життя, бо це дуже мститься на людині, яка почуватиметься невдахою і нещасливою навіки.

– Колись саме батьки вирішували, з ким має поєднати долю їхня дитина. А як нині? На яких засадах має будуватися сім’я?

– Любов між чоловіком та дружиною споконвіку не зазнавала особливих змін. Стосунки мужчини й жінки фундаментальні для життя. Тому, одружуючись, молоді мусять взяти до уваги, що творитимуть стабільну і тривалу спілку. Чи справді вони здібні жити разом? Адже сходяться дві особи, які різні за вдачею, підходом до життя, себто їхнє співжиття наражатиметься на небезпеку непорозумінь, і цього направду годі оминути у практиці. Одне слово, виникатимуть моменти випробування. То чи настільки сильне й тривале бажання людини, що вона зможе перетерпіти критичні хвилини і повернутися до злагоди та порозуміння? Якщо любов недостатньо сильна, вона заломиться.

І ще один момент. Не лише любов є вирішальною. У стосунках мужчини та жінки треба брати до уваги відповідальність. От настав критичний момент, почуття захитані, зранені непорозумінням, але при цьому вступає інший момент: дві особи, що згодилися іти спільно, мають сказати: «Ми один одному зобов’язалися бути разом аж до смерті». Себто оте почуття відповідальності допомагає подолати спокусу відректися любові.

– А що таке любов, на вашу думку?

– Любов – це бажати ближньому добра і бути готовим цю зичливість окупити навіть якоюсь жертвою, прикрістю чи трудністю для самого себе.

– Що ви можете сказати про громадянські шлюби, які нині дуже модні?

– Є так звана любов на перший погляд, яка здібна перетривати всі клопоти. І от у переважній більшості чи хлопець, чи дівчина думає, що, може, ми могли би бути чоловіком і дружиною? Це природно в ранньому віці. Але Церква проти пробних співжиттів. Подружжя – це свята річ. Церква старається знеохочувати ранні шлюби, бо людина ще незріла психологічно й внутрішньо, щоб говорити про тривалі стосунки і справжню відповідальність. Аби захистити подружжя, Церква заохочує до тривалого спілкування. Не до статевого, а щоб двоє побачили одне одного в різних ситуаціях та зрозуміли, чи справді одне одному підходять.

– Церква засуджує аборти і водночас контрацепцію. Як же тоді регулювати народжуваність?

– Є така річ – приймати те, що Бог дає. Це один спосіб, бо без Бога нема приросту. Але з іншого боку, в природі є оправданий спосіб, щоби регулювати кількість дітей. Дати третій особі нагоду жити – це відповідальний акт. Але варто пам’ятати, що це природне регулювання, яке вимагає певної самодисципліни. Контрацепція – це є штучне оправдання сексуальної недисциплінованості, себто людина намагається робити, що хоче, а рятуватися при помочі неприродних засобів. Аборт – злочин.

– Ми досі переживаємо скрутні часи, й нині нелегко заробити гроші, аби бодай прогодувати сім’ю. Порадьте, як людям духовно виживати в умовах кризи?

– Ця криза, яку переживаємо, не перша і не остання: людство пережило чимало бід. Найприкріше, що жертвами нинішньої скрути є бідні люди. Без сумніву, нагодувати – це дуже важливо, але, як на мене, в отому браку поживи криються величезні можливості, бо люди спроможні допомогти один одному. Що я можу зробити, аби пособити сусідові? Себто, кризи відкривають великі можливості для кращого спілкування між людьми, кризи корисні для духовного розвитку. Бо ті люди, що задоволені всім, не зважають на інших, не бачать себе у клопотах. У кризу починаємо оглядатися довкола себе. Тому в такі часи відкривається потужна хвиля благодійності, скажу так, конкретна, речова, практична любов до ближнього. І може, направду кризи – то засіб показати, скільки у людях є добра…

– Що, на вашу думку, є найбільшою проблемою нашого суспільства – погана влада, корупція чи поділ країни на Схід і Захід?

– Трудно ідентифікувати, але загальна наша проблема – брак основних моральних засад. Є об’єктивний моральний закон, якого мусимо дотримуватися й не можемо нехтувати правами людей, кривдити, відбирати те, що їм належить. Річ у тім, що ми довгі роки жили в окупації. Комуністичний більшовицький режим став для народу справжнім прокляттям, бо тоді створювали новий світ, підпорядкований певній групі людей, які цим користувалися б. А щоб це сталося, треба було позбавити людей таких понять, як Бог, правда, справедливість. І вони це послідовно робили. Тому нині ми терпимо наслідки духовної рани, яку завдано нашому народові. Сталася велика кривда, і нам потрібно багато часу й праці, аби щось змінилося.

– Що для вас – любов до України?

– Це прекрасний слоган, який ні до чого не зобов’язує. А любити треба українців, жителів цієї країни. Любов до України – то є любити людей, які живуть у ній. Це правдивий патріотизм, що спонукає боронити народ навіть до проливу крові. Бо Україна – це українці, яким я хочу служити, помагати, бажаю добра, прагну захистити від лиха й забезпечити усім, що їм належить. Але нікого не відкидати, не ненавидіти інші народи, бо тоді це стає шовінізмом, який недопустимий. Це те саме, що я маю родину, люблю своїх батька, матір, сина, дочку, та це не означає, що можу ненавидіти сусіда. Я не любитиму своїх коштом кривди інших. Таким є християнський патріотизм. А шовінізм – від диявола.

Сумно

Залишіть коментар

Коментар *

Поля позначені червоною зірочкою * є обов’язковими для заповнення!