Вікторія Жуковська: «Весь кайф у драйві!»

Із Вікторією Жуковською, радіо- й телеведучою, ми теревенили багато про кіно, радіо і телевізор. А ще дізналися, як потрапити працювати на радіостанцію та про всі ляпи і лажі, котрі мають місце в медіапросторі рідного краю.

Віка, як у твоєму житті з’явилося радіо?

Коли я була студенткою, кишенькових грошей, що мені їх видавала мама, звісно, не  вистачало. Відповідно, я намагалась знайти бодай якусь роботу. Вже ладна була йти у нічний ларьок (як зараз пам’ятаю – кіоск на проспекті Волі, навпроти четвертої гімназії :)). Я вже й паспорт їм віддала, аби працювати вночі, а вдень вчитися. Потім отримала на горіхи від мами, забрала звідти свої документи. Мої кишенькові зросли, але не суттєво. Не те, щоб я була вибагливою… та я ніколи не просила більше, ніж мені було потрібно. Тому що знала, як насправді важко вони зароблялися. Мені відомі і скрутні моменти життя, й достаток. Це навчило мене не боятися труднощів. Навіть студенткою могла жити по мінімуму. До грошей треба ставитися спокійно: слід уміти рахувати та хотіти заробляти.

І тоді в газеті «Сім’я і дім» я побачила оголошення про кастинг на радіо. Я собі подумала: «Хм… То, певно, я хочу на радіо працювати». І ось я прийшла до директора, Корсака Івана Феодосійовича. Він сказав: «Принось касету». Я поробила різні підводки під пісні  «Metallica», «Guns’n’roses» і таке подібне. А там композиції по 7 хвилин, говорити багато не довелось. На радіо мене не взяли, бо тоді набрали купу людей із досвідом. Куди там мені? Ну, звичайно, трохи засмутилася…

Однак за два тижні мені телефонують і кажуть, що тебе шукає Корсак. Якого милого, я не знаю, але мене забрали працювати в газету. Моя перша зарплата була 350 грн. На ту пору (2003 рік) – це були великі гроші. В газеті я вела студентську і музичну сторінки. І два роки працювала і вчилася. Колеги завше йшли на зустріч. При потребі, підміняли.

У 2005 році я єдина серед волинських журналістів акредитувалась на Євробачення. І в мене були прямі включення – щовечора в ефірі радіо розповідала про події кожного дня київського Пісенного Конкурсу. Було таке, що я від Майдану Незалежності до театру Франка лечу, захекана і одночасно спонтанно в ефірі щось теревеню… Приїхавши з Євробачення, мене на радіо забрали. Заслужила, мабуть… :)

Ти опікуєшся радіопроектом, пов’язаним із кіно? Що він має давати для глядача?

Щотижня ми «слухаємо» кіно в ефірі радіо. У «Стоп-Кадрі» ваша покірна слуга подає своє бачення тієї чи іншої стрічки. Направду, дивлюся багато фільмів: від попсового-голівудського до такого банального трешу, про який дехто посоромився би говорити. Тішуся з того, що в програми є інформаційний спонсор – кінокомплекс «Адреналін». Вони мені дають квитки і я ходжу на будь-який фільм, тож можу писати найсвіжіші рецензії. За тиждень можу передивитися багато стрічок і маю своєрідну залежність. Якщо не подивлюся за 7 днів бодай якихось два фільми, мене аж коробить. Кіноманіячка, що тут скажеш!

Я, взагалі, мрію зробити таку собі подорож кінотеатрами України. У кожному місті дивитись іншу стрічку наодинці. Добре, що і у нас, в Луцьку, є нормальний кінозал.

Я слухала інші «кінопрограми». І, хоча, «кожна жаба – своє болото хвалить», та  мені, здається, що моя програма щира і жива. Я хочу, аби люди любили кіно. І з осені, до слова, кожен слухач радіо СіД матиме змогу з’являтися у моїй кінопрограмі. Якщо тобі справді не байдуже кіно, то ласкаво прошу усіх до «Стоп-Кадру» на СіД-FM.

За яким принципом підбираєш фільми для програми?

Спонсори тут ніякого впливу не мають. Як правило, це роблять самі слухачі в рубриці «КіноПідказка», або ж обираю сама, коли якась стрічка мені припала до душі. В новинах намагаюсь уникати «попсовості». Ну, скажіть, будьте добрі, кому цікаво, що Ліндсі Лохан, в тридцятий раз садять до в’язниці? Я краще вкотре «поплачу» про, те що «покидьки» з Верховної Ради хочуть повернути російський дубляж – бо це мені і усім кіноманам справді болить.

Зараз частіше куди ходиш? В «Промінь» чи «Адреналін»?

Все ж таки до Адреналіну. Але маю намір незабаром піти й у Промінь. Ностальгія чи що. Правду кажучи, раніше щотижня там бувала. Траплялося, правда, що посеред фільму виходила із зали, бо фільм був поганої якості. Краще вже завантажити з інтернету та подивитися вдома.

Раніше в «Проміні» постійно курили….

А я б зробила такий зал – невеличкий, де можна курити, їсти вареники, з міні-баром. І ще я б дуже хотіла, аби у нас був кінотеатр під відкритим небом. До речі, чула, що в Луцьку такий мають відкривати. Я б тоді викупила квадратний метр в тому кінотеатрі і жила б там.

Ти також працюєш на телеканалі «Аверс». Яка робота більше подобається „в телевізорі” чи на радіо?

Хоча й почуваюсь перед камерою природно, та все ж таки, радіо – це моє. Я там можу задерти на стіл ноги, фарбувати нігті і водночас спілкуватися із кимось в ефірі. І ще я дуже хочу поставити веб-камеру, щоб за цим могли спостерігати слухачі. Буває до тебе приходить вісім друзів, які сидять поруч, насіння їдять, кавують, теревенять… А ти говориш в ефірі й паралельно підтримуєш розмову з ними. І це все виходить так щиро і природно. Бо „в телевізорі” намагаєшся бути серйозним, мусиш мати діловий вигляд і говориш тільки те, що написано у суфлері.

І завше думаєш про те, якби було суперово, аби у Луцьку існувало сила-силенна телеканалів і радіостанцій. Тоді було б із чого обирати і рости, прогресувати. Шкода, але у нас нема до чого рости.

Якими проектами ще б хотіла займатися?

Я б хотіла дуже альтернативною музикою займатися, зробити таку програму. Хай простить мене директор, та я, буває, влаштовую такі собі рок-вечори у вечірньому ефірі :). І, зізнаюся, часто з музичного насичення можна зрозуміти, хто сидить у студії.

Часто дивишся себе по телевізору?

Буває. Але дуже рідко. Коли я знаю, що були якісь лажі. Спочатку, щоправда, дивилася. Робила якісь висновки, вносила зміни в свій образ. Але, зізнаюся, прямий ефір – це справжнісінький екстрим. Але у цьому ж то і весь кайф!

Як тобі вдається поєднувати роботу, сім’ю, поїздки на фестивалі, участь у квестах, роботу на городі?

Та ну… Коли все одноманітно – стає ж нудно! Мені нецікаво, коли життя спокійне і розмірене. Весь кайф в тому, аби був якийсь драйв. Хай буде багато лаж, але ж ти будеш на них вчитися. Потрібно, щоб все було так живенько. З радіо побіг на телебачення, записався, провів вечірній ефір, вдома вночі написав інтерв’ю чи статтю в газету. Щоправда, у вихідні я трохи заряджаю свої акумулятори. Хоча, правду кажучи, ввечері в неділю вже чогось бракує.

Часто доводиться імпровізувати на роботі?

Прямий ефір – завжди імпровізація. В телевізорі буває, що сюжет не пішов, і ти мусиш якось викручуватися. На радіо теж буває… Коли в мене заклинило мишку і валить пісня одна за іншою, намагаєшся зупинити весь цей бедлам і водночас щось теревениш в ефірі. Або буває, що слухач п’яний телефонує. Тоді треба якось віджартуватися, забрати його швидко з ефіру і т.ін.

Але часто слухачі неадекватні попадають?

Дуже рідко, на щастя. Їм радіо нема коли слухати – у них-бо багато справ на районі! )

А ким мріяла стати в дитинстві?

Спочатку я хотіла стати лікарем, але не вельми добре знала хімію. І коли я збиралася вже вступати до ВИШу Чернівці, я подумала, що все таки краще не треба. Мама нагадала мені, що я в п’ятому класі собі вирішила вивчати іноземні мови. О, у  мене дуже хороші вчительки були з англійської. Вони заохочували вчити мову, бачили, що мені подобається їх предмет. І писали мені листи від імені якоїсь дівчинки з Англії. Я свято вірила в це. Постійно їй відписувала, хоча й дуже дивувалася, де вона мою адресу взяла.

А який журнал тобі більше в дитинстві подобався «Малятко» чи «Барвінок»?

«Барвінок». Але в дитинстві я більше все таки книжок читала. Дуже рано навчилася цьому ділу. Як зараз пам’ятаю улюблені – повість Яна Ларрі „Незвичайні пригоди Карика та Валі” і “Ронідонька розбійника” Астрід Ліндгрен.

Яку найдурнішу чутку чула про себе?

Ду-у-у-уже не люблю чуток. І страшне не люблю пліткувати. В цьому плані я – не баба :). Не подобається, бо це втручання в особисте життя.

Часто дивишся на себе в дзеркало?

Коли збираюся на роботу і готуюся до телеефіру. Ненавиджу купу косметики. Це ж кльово бути таким, яким ти є.

Як тобі вдається постійно бути у доброму гуморі?

Та бувають в мене й депресії, бувають! Особливо восени. Тоді слухаю відповідну музику, виливаю душу найближчим людям або, найчастіше, тримаю то все у собі. Ба навіть, кулемета іноді у когось позичити кортить.

Маєш якісь забобони в житті?

Є одне. Маю чудовий срібний перстень. І коли його вдягаю починається якесь божевільне невезіння. А так ні. Більше нічого нема, бо не вірю в це.

Ти в політику не підеш? В тебе є талант завойовувати людей.

Моя подруга піде в політику, а я буду її прес-секретарем :)

А якщо серйозно – не хочу. Це дуже велика відповідальність. І якщо ти взявся щось робити, то треба робити нормально. А то потім люди будуть тебе проклинати і ночами не спатиму – волосся сивітиме.

В чому фішка Вікторії Жуковської?

У відсутності фішок. Хоча, друзі кажуть, що у справжності, відсутності фальші, в простоті, мегапозитиві та надзвичайній енергетиці!

Ніколи не хотіла знятися в кіно? Вийти на театральні підмостки?

Хочу. Не знаю, як на рахунок театру. А от в кіно знялася би. Тільки не у фільмі жахів і не в комедії. В «Титаніку», приміром, теж не хотіла би фільмуватися. Хай би це було щось психологічно-драматичне.

А який в тебе улюблений актор?

Джерард Батлер, безперечно. А з актрис Дженніфер Коннеллі. А ще я не люблю – Бена «Вафліка» Афлека – не мужик чи що. Ді Капріо не сприймала, поки не подивилася «Острів проклятих».

А який тобі з останніх переглянутих фільмів найбільше сподобався?

Фільм 2003 року, виробництва Чехії та США, «Міст». Історія про батька-машиніста і його маленького сина. Головний герой працював на залізниці. Розводив міст для потягів. І одного разу його син бавився на тому мості і впав у підйомний механізм.  Той залізничник мусив вибирати кого врятувати – власного сина чи сотні незнайомих йому людей.

А що ти зробила би в такій ситуації?

Хай би як егоїстично це не звучало, та я врятувала би свою дитину. Материнський інстинкт взяв би своє.

Якби перед тобою поставили ноутбуки з останніми серіями «Сутінок» і «Гаррі Поттера»? Щоб ти вибрала?

Я обрала б „Рок-н-рольщика” Гая Річчі :). На «Сутінки», до слова, днями ходила. Хоча я і не розумію, чого дівчатка-підлітки так «кайфують». Кумедно, як навіть старші починають ахати-охати. Та, правду кажучи, головна героїня «Сутінок» грає настільки однаково, що кожна із цих дівчаток, котра чергу у касу ще за кілька днів до прем’єри фільму займає, може уявити себе на місці цієї Белли Свон.

А яким мультфільмам надає перевагу?

Дуже подобається Тім Бертон. Чувак має своє бачення мультиплікації. З останніх мультів, що справили враження, ще варто згадати „Вперед і вгору”.

А в дитинстві, які мультсеріали подобалися?

«Черепашки-ніндзя», «Чіп і Дейл» та багато інших. Тоді тільки доходили до нас Дональд Дак, Том і Джеррі. Нині якісь саундтрек до тих мультиків ставиш у кіно програму і ностальгуєш дико! Наші батьки, звісна річ, стверджують, що колишні радянські мультики ніколи не замінити нічим схожим. Важко не погодитись, але їх своїй дитині я б не радила – по тому дуже багато російських слів з’являється в лексиконі.

До речі, а для чого потрібна літературна українська мова? Адже нею майже ніхто не розмовляє?

Так само ж і з іноземними мовами. Коли ти спілкуєшся з людьми з-за кордону, вони дивуються, бо говорять набагато простішою мовою. Все йде до спрощення. А в університетах наполегливо примушують вчити літературну мову, а розмовній приділяють дуже мало уваги. Прикро. Ба навіть в університеті ми вчили пісню «Deutschland, Deutschland uber alles, uber alles in der Welt». А корінні німці, зробивши величезні очиська і побілівши, повідомили, що вони вважають це гімном фашистів!

В ефірі я говорю літературною мовою, хоча допускаю вживання деяких слів молодіжного сленгу. Але літературна мова необхідна, як повітря, вона ніколи не вийде з моди. Це – класика, це – обличчя народу і це круто – розмовляти українською!!!

Tolik

Автор фактично всіх фото – Анастасія Передрій :)

  1. Дмитро коментує:

    Вона КРУТА!

  2. Багачєвічь коментує:

    Жуковічь – супербабьоха!!! Пакашо єдінствінна і ніпавтаріма в свайом родє в нашому маленькому місті))

Залишіть коментар

Коментар *

Поля позначені червоною зірочкою * є обов’язковими для заповнення!