Ігор Коцан: Якщо ти маєш в житті якусь мету, то кожного дня повинен робити хоча б один крок для її здійснення

Він вважає себе успішною людиною, але переконаний, що люди оцінюють свої життєві перемоги та досягнення інших відносно того, які цінності сповідують. Цими днями ректор Волинського національного університету імені Лесі Українки святкуватиме ювілейний День народження. Йому виповниться 50. В історії нашого краю ця особистість запам’ятається як перший ректор національного університету. Втім, сьогоднішня розмова не про роботу та науку.

– У мене не було такого дня народження, святкування якого запам’яталося по-особливому. Буде 50 – відзначатиму як певний життєвий рубіж. Раніше не святкував і нікого не запрошував, проводив цей день із тими людьми, які самі приходили і вітали. З батьками жив тільки до 17 років. Потім навчався у Самборі, Львові, Луцьку, в Москві. У батьків не було достатніх можливостей забезпечувати мене як студента. Тому літо минало в будівельних загонах – намагався заробити гроші сам на себе . Там і відзначали по-студентському дні народження. Коли став ректором, то взагалі намагався піти у відпустку на свій день народження та кудись поїхати.

– Ігоре Ярославовичу, Ваш День народження співпадає з великим та досить колоритним релігійним святом – Маковія. Ви родом з Львівщини, де було прийнято шанувати традиції навіть у радянські часи, в яких проходило Ваше дитинство. Ви відзначали це свято, зілля і мед у церкві святили?

– Звичайно. В нас свято першого Спаса прийнято відзначати, до речі, як і на Волині.

– А в особливу енергетику освяченого зілля вірите?

– Я віруюча людина. Разом з тим, як науковець, переконаний, що ми знаємо далеко не все. Властивості освяченої води чи зілля ми не можемо пояснити з наукових позицій. Важливо знати, що відбувається з людиною на підсвідомому рівні.

– Коли Ви стали ректором, то повідали волинянам, за посередництвом однієї з місцевих газет, історію свого дитинства. Про те, як Вас помилково обміняли в пологовому будинку з іншим хлопчиком, і Ви жили в іншій сім’ї. Чи спілкуєтеся Ви зараз з тими людьми, які перші два роки називалися Вашими батьками?

– Коли буваю на Львівщині, то намагаюся зустрітися з ними. Але це буває зрідка. Я й з мамою бачуся не так часто, як би того хотілося. Таке життя. Батька, на жаль, ми вже поховали. Йому було всього 73. Мама живе у Дрогобичі з моєю сестрою та її сім’єю. Родинні зв’язки дуже багато для мене значать. Може бути багато друзів, хороших знайомих, колег, але родини вони не замінять. Правда, мої родичі здебільшого проживають на Львівщині, а я з 1978 року – волинянин. Найближчою родичкою тут є моя теща. Мої львівські родичі часто збираються разом на святкування, але мені на завжди вдається бути разом з ними.

– Ваші брати і сестри стали таким ж успішними людьми як і Ви?

– Це дуже складне поняття. Що значить бути успішною людиною? Мій старший брат Василь працює в Росії головним енергетиком «Уренгойнафтогазстрой», має російське громадянство, вважає, що там жити краще. Разом з тим має великий будинок під Львовом у так званому «царському селі». Його садиба значно більша і краща, ніж моя. Він вважає себе успішною людиною. Моя сестра Леся працює вчителем у сільській школі, директором якої є її чоловік. Вона, як для себе, теж досягла певних успіхів на життєвій ниві і вважає себе теж успішною людиною.

– А на Вашу думку, де краще: в нас, чи в Росії?

– Так, у нас! Студентом я багато їздив з будівельними загонами по Росії і мав змогу бачити їхній рівень життя. Я і в Москві вчився деякий час. Але в Росію жити нізащо не поїхав би, хоча матеріально, напевно, там можна досягнути більшого. Але це не ті цінності, якими варто вимірювати життєві критерії.

– Чи мали батьки вплив на Ваші життєві рішення, на вибір професії скажімо?

– В юності я мріяв зробити спортивну кар’єру, чогось досягти в спорті, тому й спеціальність обирав у цьому напрямку. Батьки не втручалися. Спочатку обрав інститут фізичної культури і здоров’я у Львові, та не пройшов медогляд. Як спортсмен вступив до Луцького педінституту імені Лесі Українки.

– Чи задумувалися Ви над тим, яким би було ваше життя, коли б спортивна доля склалася по-іншому?

– Я скажу лише, що зараз дивідендів зі спорту можна мати значно більше, ніж в часи моєї молодості. Тоді такого поняття не було, що відомий успішний футболіст може стати мільйонером. Тоді спортом займалися не для того, щоб заробити якісь кошти, а щоб утвердитися як особистість.

– Ви тоді грали у футбольній команді «Торпедо», яка зараз відома як «Волинь». Чи вболіваєте за свій колишній клуб?

– Завжди з великим інтересом спостерігаю за цією командою. Підтримую досить тісні зв’язки з ними. Співпрацюю тісно з Василем Столяром. У нас багато спільних ідей. Наші студенти ходять займатися на стадіон, а їхні футболісти часто використовують наш спорткомплекс.

– На футбол ходите?

– Не пропускаю жодного матчу. Ось нещодавно заходив до мене Владислав Ващук – капітан «Волині».

– Чи впливали на рішення Вашого сина при виборі ним професії?

– На це дуже важко впливати. В мого сина сильний характер. Він хоче сам всього досягнути в житті: закінчив Київський інститут міжнародних відносин в Київському національному університеті ім.Т.Г.Шевченка, працював помічником заступника міністра вугільної промисловості, а зараз проходить стажування у митній службі України і стоїть в резерві Міністерства закордонних справ. Хоче працювати в одному з посольств.

– А закінчувати волинський виш сину Ігоря Коцана не престижно?

– (сміється) Я ж тоді не був ректором, коли він вступав. А якщо серйозно, то він мріяв навчатися в Києві. Добре володіє англійською і хотів, щоб це можна було якось використати в житті. Мій син сам вибрав університет, у якому навчатися.

– Якщо говорити про ВНУ, то сьогодні він десь в кінці першої сотні українських вишів. До яких вітчизняних університетів варто рівнятися Вашому університету?

– У рейтингах ми маємо позитивну динаміку. За три роки із 132 позиції ми піднялись на 86 місце серед університетів України. Поки нам важко змагатися з університетами Києва чи Харкова. В рейтингах враховується, скільки докторських дисертацій було захищено за рік, скільки викладачів університету отримали вчені звання, наукові ступені, міжнародні і державні премії, стали академіками і т.ін. В Києві, Харкові можливостей значно більше, тому в рейтингах нам важко конкурувати з ними. Втім, я хотів би рівнятися на Київський національній університет ім.Т.Шевченка, на Харківський університет ім.В.Каразіна, Київський національний торговельно-економічний університет, Національний педагогічний університет ім.М.Драгоманова. З останніми трьома ми уже підписали угоди і будемо тісно співпрацювати у виробленні спільних навчальних програм, наукових проектів, обміні викладачами і студентами.

– Чи вважаєте Ви себе патріотом Волині? Якось так історично склалося, що Волинь неофіційно конкурує з Львівщиною та Рівненщиною, а вашою батьківщиною все ж є таки Львівщина…

– Я на Волині живу довше, ніж на Львівщині. Там інший менталітет. Я б зараз, мабуть, і не зміг би адаптуватися та жити й працювати на Львівщині. Вважаю, що найкращі люди живуть на Волині. Вони набагато простіші, більш комунікабельні. У Львові якось кожен сам за себе.

– Ігор Коцан – людина-романтик?

– Так, я завжди був романтиком.

Але хочу про інше сказати. Ми в житті ніколи не пливемо за течією чи проти течії, лише туди, куди нам потрібно. Якщо ти маєш в житті якусь мету, то щодня маєш робити бодай один крок в цьому напрямку для її здійснення. І не варто боятися, що хтось на це неадекватно відреагує чи не те подумає. Адже геніальні люди не падають з неба, вони повинні постійно навчатися і розвиватися.

– Чи любите ви дарувати подарунки своїм рідним і чи святкуєте їхні Дні народження, на відміну від власного?

– Так, їхні дні народження завжди свято для мене.

– А що любите дарувати дружині?

– Я приймаю такі рішення спонтанно. Це залежить від настрою, від погоди, але ніколи не купую подарунків наперед.

– Чи Ви вже відпочивали цього літа?

– Ні, ще не відпочивав, бо було багато роботи. На вихідні їздив на озеро Світязь. Цього року ми завершили другу чергу будівництва нашої оздоровчої бази відпочинку «Гарт». Тому потрібно було постійно їздити і вирішувати робочі питання.

– Чи любите подорожувати в житті?

– Це одне з основних моїх захоплень. Доводилося побувати у різних країнах. Особливо подобається відпочивати на Кубі, в Іспанії. Зимою їду в гори кататися на лижах, а літом – до Іспанії, неподалік від Барселони.

– Ви не схожі на людину, яка зупинилася на досягнутому. Чи можете поділитися своїми життєвими планами з читачами нашого інтернет-видання?

– Ніколи нічого наперед не планую, чиню в житті відповідно до обставин та ситуацій, адже від середньовіччя став загальновідомим вислів «судьба правит миром». Я не планував бути ректором, але обставини складалися так, що я прийняв рішення подати заяву для участі в конкурсі і переміг. В житті трапляється по-різному, я це розумію, але поки нічого кардинально не мінятиму. Працюватиму на Волинський національний університет і докладу всіх зусиль, аби зробити його кращим та ще більш престижним.

Але ви запитували про життєві плани… Хочеться, щоб на пенсії була можливість жити по півроку в Іспанії. Дуже люблю цю країну.

– А чим Вас так вабить ця країна?

– Усім. Кліматом, ландшафтами, культурою, спортом і вином. Я там дуже добре почуваюся. Обожнюю іспанську кухню.

– А мову знаєте?

– На жаль, ні. Але мій син дуже добре володіє цією мовою.

– Як відзначатимете свій ювілей?

– Я взяв відпустку. Відпочиватиму в Мельниках Шацького району на озері Пісочному. А день народження святкуватиму на Світязі з родичами, друзями, колегами. Хочу, щоб усі почувалися невимушено, просто, щиро і ніяких зобов’язань та подарунків.

P.S. Сьогодні, 10 серпня, о 20.00 на каналі УТР транслюватиметься програма про Ігоря Коцана із серії «Успішні люди», повтор програми – 11 серпня об 11.05.

Розмовляла Оксана ЛУКАШУК

Залишіть коментар

Коментар *

Поля позначені червоною зірочкою * є обов’язковими для заповнення!