Майя Варченко: Студенти чекають реальних кроків з боку органів місцевого самоврядування

Лучанка, 23 роки. Мало хто із сучасників у такі літа добився визнання і слави, як ця красуня. Вступила до Волинського нацуніверситету імені Лесі Українки 2004 року на юридичний факультет, з 2007-го і донині її знають як голову студради цього вишу. А ще Майю молодь обирала студентським мером Луцька і студентським губернатором. Зараз вона вчиться в аспірантурі і працює завідувачем лабораторії криміналістики. Багато читає, особливе уподобання – російська класика. Вдома тримає трьох песиків. Часто подорожує по Україні. Мрія – реалізувати себе у кар’єрному плані. Позаминулого тижня змінила прізвище – вийшла заміж за відомого молодіжного лідера, голову Народно-демократичної ліги молоді Валерія Пельца, з чим ми її вітаємо.

– Юриспруденція – жіночого роду, але не жіночого характеру. Колись на юрфаки дівчат принципово не брали. Чому Ви обрали таку серйозну  професію?

– Це була мрія дитинства – стати юристом, захищати права людей. Звичайно, у дитячі роки мало уявлялося, що це таке, тому я цілеспрямовано працювала у школі №26 (у нас був клас з правничим ухилом) і завдяки виграному 3 місцю на всеукраїнському дебатному конкурсі молодих правознавців у Харкові, де Волинь вперше зайняла призове місце, поза конкурсом вступила до Волинського національного університету. Так що мрія відбулася. Отримавши диплом, я вже мріяла залишитися на рідному факультеті, тому що тут дружній студентський і викладацький колектив. Така можливість знайшлася, я стала завідувачкою лабораторії. Важко було спочатку, тому що  більшість знають мене, як голову студентської ради, а тут уже я викладач, нова роль, нова місія. Але студенти підійшли з розумінням, підтримкою, сьогодні ми зберігаємо субординацію. Приємно, що заходячи до мене на пари, студенти знають, що я – для них викладач, а за стінами аудиторії – голова студентської ради, і вони можуть підійти до мене, як до друга.

– Що ж, тепер мусите відповідати за трьох – як громадський діяч, як викладач і студентський лідер. Втім, із такої потрійної позиції можна об’єктивніше оцінити, наприклад, болонську систему навчання. Чи варто було її впроваджувати, зокрема, для п’ятикурсників, коли до того вони вчилися за старими стандартами?

– Болонська система непогана, хоча я за нею не навчалася жодного року, а тепер почала викладати за нею. Важко було першим студентам. Щороку викладачі і студенти обговорюють ці питання, щоразу вносяться якісь зміни, які полегшують життя і одним, і другим. Система тим хороша, що студенти можуть, навчаючись сумлінно, отримати «автомат» і не турбуватися за сесію. Ми за радянською системою усі йшли на сесію і здавали екзамени, рідко коли були поблажки у зв’язку з тим, що ти гарно навчався протягом семестру. І тепер є деякі сумлінні студенти, яким я ставила високі оцінки і вони вже не приходили на іспит, а йшли відпочивати. Їхні канікули починалися не в липні, а в червні. Щодо впровадження серед курсу болонської системи, то у Волинському національному університеті тільки цьогорічні випускники-магістри навчалися 4 роки за старою системою, а на останньому курсі перейшли на болонську. Наскільки я знаю, викладачі з розумінням ставилися до них, тому що й самі до неї прийшли не одразу. Спочатку непросто, згодом система стає зрозумілішою, і сьогодні, як я бачу, майже всі студенти нею задоволені, бо, до прикладу, можна на пару не прийти, а потім відпрацювати.

Мінуси болонська система, певна річ, має. Я от не розумію, що можна не йти цілий семестр на пари, а підготуватися, прийти на іспит і зразу отримати заслужену «трійку». Я вважаю, що це – неправильно. Студент стаціонару, на моє переконання, має обов’язок ходити на пари і за відповідну кількість «енок» його потрібно відраховувати. Я не вірю, що студент за раз може весь матеріал вивчити і здати, сама була студентом. Тим паче є професії, які вимагають посидючості, і юриспруденція – одна з них, де треба постійно читати, вдосконалювати свої знання.

– Ніхто офіційно не говорить, що частині випускників, які вчилися на державній формі навчання, не видають довідок у вишах (які дозволяють їм зареєструватися на біржі), аби не псувати статистику і зберегти, так би мовити, обличчя навчального закладу. Чи бере участь студентська рада у розподілі випускників, чи стежить за їх працевлаштуванням?

– Так. Думаю, вам відомо, що зараз постала проблема: почали перевіряти наших студентів, хто як за розподілом працює. Ми вже котрий рік в університеті проводимо ярмарки кар’єр. Крім того, цілий рік я з головами студентських факультетів організовуємо «круглі столи» і прагнемо довести молодим людям, що пошук роботи потрібно починати не тоді, коли ти отримаєш диплом бакалавра, чи магістра, чи спеціаліста, а хоча б з другого курсу: йти на стажування, працювати влітку, йти на виробничі, навчальні практики. Відповідно до змін до Закону про вищу освіту, я остання перед ректором  підписую розподіл, стежу, чи всі розподілені, і ми допомагаємо максимально знайти роботу студентам. Співпрацюємо з міською радою щодо стажування і подальшого зарахування до резерву в органах місцевого самоврядування і державної влади. В подальшому важко відстежити, як склалась доля випускника. Це більше лягає на плечі людини, яка відповідає за те, чи приносять випускники «відкріпні» назад до університету. В принципі, у нас створена база даних, ми вже два роки збираємо дані для Асоціації випускників, яка видаватиме щороку великі презентаційні видання «Кращі випускники» із зазначенням професійного і кар’єрного росту студентів. Як правило, випускники завжди дають про себе знати, особливо, коли відбуваються святкування круглих дат факультетів.

Функції студради цим не обмежуються. Ми займаємось поселенням до гуртожитку, стежимо за вдосконаленням болонського процесу в нашому університеті, за тим, щоб у молоді було змістовне дозвілля, проводимо різні культурні заходи, які мають виховний, навіть мотивувальний характер. Співпрацюємо з адміністрацією університету у вирішенні соціально-побутових питань. Наприклад, зараз гостро постане проблема поселення абітурієнтів, бо гуртожитків мало. Два роки працювали над тим, щоб мати студентське містечко, тепер маємо землю і шукаємо інвесторів, які б здійснили це будівництво.

– А Студраду залучають до розподілу санаторних путівок?

– Цим більше займається студентський профком. Ми так розподілили повноваження, щоб не сваритися, але як приходять до нас студенти, пояснюємо процедуру, як потрапити до санаторію-профілакторію. Усім розповідаємо, що раз на рік кожен студент має право оздоровитися за мінімальні кошти (здається, 25% від вартості путівки). Зараз створено табір «Гарт», і так само студенти мають першочергове право отримати путівку туди на відповідний заїзд. Ми стежимо, щоб виконувалося законодавство щодо оздоровлення  дітей-сиріт і інших пільговиків. А ще планується створення студентської поліклініки при університеті, теж долучаємося активно до цієї роботи.

– Ви згадували за радянську систему навчання. Тоді ж існувала практика студентських загонів, які їздили «на картоплю» у колгоспи і на будівництво. Як думаєте, чи не варто вернутися до неї сьогодні?

– Скажімо так: це була ніби непогана практика, щоправда я ніколи не брала у ній участь. Зараз практика студентів спрямована більше на професійне зростання. З другого курсу студенти протягом місця мають відпрацювати на практиці, яка у кожного факультету своя. Наприклад, на юридичному нас посилали у місцеві органи самоврядування, суди. Ця практика дає можливість себе реалізувати, вибрати напрямок професії, перевірити чи власне ти потрапив туди, куди треба.

– За Вашої участі, Майє, активно обговорювалося питання подолання хабарництва  у вишах. Як юрист, яким бачите вирішення проблеми: підняти зарплату професурі, нещадно бити по руках хабарників, чи ще щось?Не секрет, що явище має своїх «прихильників» і серед викладачів, і серед студентів.

– Прикро, що  чомусь вважають, ніби хабарництво існує лише у державних вишах. Проблема, дійсно, є двобічною, тобто стосується і викладачів, і студентів. Студенту вигідно, якщо їхнє матеріальне становище (завдяки батькам чи власній роботі) дозволяє заплатити і не вчитися. Але рано чи пізно хабарництво приносить свої негативні плоди. У викладача, який «бере», постраждає репутація. Повірте, серед студентів така інформація дуже швидко поширюється, і викладач втрачає авторитет у своєму колі, студенти перестають із ним рахуватися.  А тим, хто «дає», доводиться потім все одно йти на роботу. Просто студенти, які хочуть так чинити і так роблять, своєю чергою, зіштовхнуться з тим, що вони не мають знань і їм нема місця на професійному ринку. Ми вже переросли той момент, коли влаштовувалися на роботу за чиїмсь рекомендаціями, «блатами». Сьогодні роботодавець цінує свого працівника і хоче, щоб він був розумний і за достойну заробітну плату показував достойні знання. Мені здається, що система хабарництва вже віджила своє. Підвищення зарплати викладачам, звичайно, хочеться, але це не викорінить систему. Наша система освіти ще не на такому рівні, як у світі, наприклад, у Польщі, де людна, яка працює у науці, захищена і має вагомий статус у суспільстві. Сьогодні більшість викладачів прагнуть ще чимось займатися, тому що на життя не вистачає. Наукою не заробиш.

– 26-27 червня у Центральному парку культурі і відпочинку імені Лесі Українки відбувалася така акція, як Студентська республіка. Ви там були мером і губернатором одночасно (солодкий сон декотрих місцевих політиків). Що корисного дає молоді такий захід і як організувати безпеку присутніх з огляду на нещодавні події на «Бандерштаті»?

– Щодо особистої користі, то коли позаторік виграла вибори, тобто більшість студентської республіки проголосувала за мене, я стала радником Луцького міського голови. Цього року центральний оргкомітет на всій Україні запровадив таку практику: щоб не шукати людину для посади студентського губернатора, вирішили надавати її меру, аби той не залишався осторонь справи. Якщо проглянути історію попередніх студентських республік, то виглядало так: студентські мери  просто приходили, походили два дні, обиралися наступники і на тому закінчувалася їх робота протягом року. Ніякої активності вони далі не проявляли, до того ж, як свідчить статистика, ті, хто ставав студентським мером, були випускниками, зі старших курсів і потім, полишаючи студентське життя, їм ця посада ставала нецікавою. Студентський губернатор – це посада на два дні під час проведення студентської республіки. Він просто допомагає організаторам, має стежити за порядком, за поселенням команд, за проведенням акцій. Визначених  повноважень у нього нема.

Студентська республіка дає чимало корисного для молоді.  На неї приводять нових студентів, як правило, І-ІІ курсів, щоб зробити їх активними, залучити до громадського життя. Вони починають розуміти, що студентське життя – це не тільки три пари, не тільки реалізація мети здобути спеціальність і піти працювати. Насправді, з часом вони отримують неоціненний досвід в організації самоврядування.  Багато моїх знайомих пішли у бізнес і тепер кажуть, що саме студентське самоврядування допомогло їм організувати свою справу. Крім того, тут запросто побачити відомих людей. Наприклад, для більшості Луцький міський голова є чимось таким недоступним, високоповажною особою, яку не зустрінеш не вулиці. А на акції він ходить, знайомиться з молоддю, запитує, як справи. Крім того, Студентська республіка здружує вузи, пізніше, з вересня, можна з активними молодими людьми з різних навчальних закладів проводити нові заходи.

Щодо заходів безпеки – повинна бути відповідальність самих учасників, аби кожен розумів, що правила і заборони не створені  просто так, аби їх прочитали і забули. Кожен раз ми зверталися до муніципальної поліції допомогти в організації, тому що зазвичай приходять сторонні, яким цікаво, що то відбувається. Бували різні ситуації, у тому числі коли з’являлися молоді люди з неадекватною поведінкою і їх треба було чемно попросити покинути територію. У нас цього року з кожної команди двоє кремезних хлопці стежили за порядком. Я особисто відвідувала всі заходи, як тільки бачила, що щось не так, підходила до муніципальної поліції, просила допомоги.  І, слава Богу, котрий рік підряд Студентська республіка проходить без інцидентів.

– Отже, Студреспубліка запровадила свою молодіжну охорону. Ймовірно цей досвід буде використано при створенні студентських патрулів, що пропонує Міністерство внутрішніх справ. У декотрих столичних вишах такі формування вже діють. А чи побачимо ми їх у Луцьку?

– Я читала інформацію про цю пропозицію, але треба ще думати над механізмом формування студентських патрулів. У Києві населення більше, і більшість киян вчиться у своїх вишах. А у нас приїжджає на навчання переважно сільська молодь, яка на літо роз’їжджається, і навіть на Студентську республіку трохи важко було нам зібрати студентів, зорганізувати їх, хоча активні молоді люди завжди знаходяться.  Я не впевнена, що студенти зможуть ефективно охороняти. Є різні люди, дехто не сприйматиме серйозно студента у ролі правоохоронця. Я вважаю, що цю місію має взяти повністю на себе держава. Стежити за дотриманням громадського порядку повинні міліціонери, студенти можуть хіба що допомагати.

– До слова, про здобування під час Студреспубліки досвіду самоврядування. Не так давно прозвучало повідомлення про майбутнє внесення Президентом України Віктором Януковичем законопроекту  «Про засади студентського самоврядування». Чи якимсь чином вдалося долучитися до його розробки?

– Обговорювалося це питання на колегії Міністерства освіти і науки, були там представники Всеукраїнської студентської ради, куди ми входимо. Особисто я там не була, а знайомилася з тим проектом в Інтернеті. Я думаю, що ті зміни в законопроект, які вніс ще Віктор Ющенко (це був його ніби останній демократичний подих), досить непогані, але механізму їх реалізації немає. Проект Януковича ще новіший. Різниця між ними суттєва. Ющенко в останні хвилини надав студентському самоврядуванню 0,5% від спецфонду університету, тобто матеріальну підтримку. Наскільки я пам’ятаю, в  проекті Януковича цього немає, нас знову позбавляють фінансової основи, знову обмежують повноваження. Наприклад, якщо до сьогодні без підпису голови студентської ради з університету не зарахують і не відрахують жодного студента, то Янукович це право віддає тільки адміністрації університету. Сьогодні без мого підпису (і, звичайно, підпису ректора) нікого не виселять із гуртожитку. Я особисто ходжу розбиратися в ситуації, збираємо цілу справу, вирішуємо, чи це одноразовий випадок, а чи систематично є порушення правил проживання з боку студента. За півроку, поки діють ті зміни Ющенка, додалося роботи, але це корисно, коли студенти разом із адміністрацією спільно вирішують проблему. Тим паче, що у ВНУ і ректор, і проректори йдуть назустріч, можна спокійно зайти, записатися на прийом, обговорити питання. Як правило, справа виходить на користь студента. Нас ректор любить. Можливо тому, що як є проблема, ми не просто приходимо з її констатацією, а з конкретними пропозиціями, як зробити так, щоб нікого не образити.

– А було таке, що своїм підписом Ви відраховували студента?

– Поки що не доводилося.

– Ще одна новація – це ліквідація 2 червня Всеукраїнської студентської ради при Кабінеті Міністрів. На загал цей крок виглядає наступом на права молоді. Прокоментуйте подію, будь ласка.

– Чесно кажучи, я взагалі не розуміла, навіщо її створювали. Посудіть самі: є Всеукраїнська студентська рада при Міністерстві освіти і науки. Навіщо нам ще одна при Кабміні? Там же сидять ті самі люди і те саме починають робити. Я є членом Всеукраїнської ради і мені їхати кожні три місяці у Київ важко, тому що тут є що робити. Є рівень України, є рівень області і вони повинні взаємодіяти. У нас ще не настільки добре поставлена робота при МОН, щоб  паралельно створювати раду при Кабінеті Міністрів. Для мене створення цієї ради виглядає більш політичним кроком у певний момент, ніж правовим.

– Раз ми звернули на дорогу політики, давайте поговоримо й на цю тему. Ходить твердження, що проведення Студентської республіки було репетицією жовтневих  виборів до місцевих органів самоврядування і в цьому контексті вивченням електоральних уподобань молоді. Ви, певна річ, знаєте настрої студентського середовища Луцька, то кого може воно підтримати як кандидата на міського голову?

Важко сказати. На даний момент я хочу залишатися аполітичною, хоча, звичайно, декому більше симпатизую. Студенти ж мають різні настрої, підтримують різні політичні сили. Вони чекають реальних кроків з боку органів місцевого самоврядування, конкретних пропозицій, а не голосних заяв. Ющенко чотири роки говорив, що буде закон про студентське самоврядування. Ми так його й не побачили, а тільки відповідні позитивні зміни. І молодь його не підтримала на виборах. Колись були програми молодіжного кредитування, важко працевлаштуватися випускникам  – хочеться побачити реальні дії щодо вирішення цих питань, а не гасел і обіцянок. Серед кандидатів, за яких голосуватиме молодь, думаю, є нинішній міський голова Богдан Шиба, популярним серед молоді є Микола Романюк. Пам’ятають випускники також Володимира Бондаря ще з Помаранчевої революції. Чули студенти й за людей із бізнесу, що балотуватимуться на цю посаду, зокрема, про Токарського і Чернецького, який проводив якісь благодійні акції, ставив дитячі майданчики.

Загалом студрада спілкується з молодіжними організаціями політичних партій, але конкретних спільних стабільних акцій не проводить. Університет і політика – ці речі треба розділити. Хочуть студенти працювати на якусь політичну силу – я не забороняю, вони мають право вибору. Більшість членів студради – поза політикою.

– У вересні відбуватиметься Всеукраїнський з’їзд студентства. Мабуть, на ньому серед інших питань обговорюватимуть цьогорічну вступну кампанію. Ви вже можете оцінити її позитиви і негативи зсередини.

– Важка ця вступна кампанія, я знаю, що є багато нарікань. Тут приймали у «темпі» документи, і раптом заява Табачника про продовження терміну прийому. Але чиїсь гучні коментарі не є правовою підставою, приходить офіційний лист, тоді й можна продовжувати прийом документів. Я вважаю, що ті п’ять днів були зайвими, усі абітурієнти  встигли подати документи. Зараз наступила інша проблема: абітурієнти подавали документи до п’яти вишів, як це дозволялося, а куди їхати з оригіналами, ніхто не знає, бо в одному виші видається наказ тоді-то, в другому – пізніше. А на все про все дається п’ять днів. І є проблема малого випуску. От ніби стояли натовпи перед дверима університетів, а як потім виявилося, це просто кількісно багато заяв, насправді ж є недобір. Знаю, що видзвонюють студентів, просять прийти. Колись студент йшов на  одну спеціальність цілеспрямовано, а сьогодні оця «розпорошеність»  не сприяє життєвому вибору. Молодій людині – сімнадцять років, а вона ще не знає, ким стати, і подає документи на три спеціальності, що, як правило, є різні за своєю суттю. Причому ми всіх приймаємо одразу на державну форму, хоча людина, розуміє, що з низькими балами їй зразу можна йти платне навчання. І їй треба оце двічі їздити, переписувати заяву

Думаю, будуть обговорюватися на з’їзді й інші проблеми. Бачите, якби Вакарчук залишився на посаді міністра освіти, він би далі удосконалював систему. Прийшла нова влада, вона по своєму бачить галузь, і знову починають зміни. Я, наприклад, чула, що зовсім будуть скасовувати зовнішнє незалежне  тестування. Хоча, ця система непогана, відкрита. Новизною стало врахування середнього балу атестату, у цьому я бачу тільки позитив. Не може дитина провчитися 10-12 років у школі і щоб той атестат ні на що не впливав.

Розмовляла Наталія ІВАНОВА

Волинський інформаційний портал

  1. Олександр коментує:

    Разом з Пельцом завалили Студентську Республіку, а зараз виставляє це за свої “позитивні здобутки”.

  2. Віталій коментує:

    Вчився на юрфаці, старший за неї на три роки. Не назвав би її сильним організатором, до неї було краще і організованіше.  Нехай Мая не спрейме це як образу, просто констатація факту з боку старших за неї студентів.

Залишіть коментар

Коментар *

Поля позначені червоною зірочкою * є обов’язковими для заповнення!