Сергій Мартинюк: «Ми лишимо по собі щось сутнісне…»

Вже майже рік українських, і зокрема волинських меломанів радує своє оригінальною творчістю гурт “Фіолет”, що базується на сьогоднішній день в місті Луцьку. Напередодні такої важливої події як свій перший день народження, ми зустрілися з її вокалістом – Сергієм “Колосом” Мартинюком, для того щоб поговорити про боротьбу з авітамінозом, соціальні мережі, книги, мораль та мистецтво.

Сергій, прийшла осінь. Пора запасатися вітамінами на зиму. Маєш якийсь особливий рецепт чи просто їси всі овочі і фрукти підряд?

Почнемо з того, що осінь для мене в силу своєї погодної специфіки і помірності температур (особливо вересень) – один з кращих періодів для творчості. Вітамінами я справно запасався влітку, споживаючи шалену кількість овочів у салатах та багато іншої корисної їжі. Тому до холодів я готовий, хоча всередині вересня мене і спіткала серйозна застуда, від якої я лікуюся і досі і з якою мені прийшлося відспівати вже три концерти:) А щодо рецепту, то скажу наступне – варто уникати різної хімії в ліках, натомість шукати шляхи до одуження в оптимізмі, сміхові та хорошій музиці ..

Від природи до цивілізації. Чи маєш ти профайли у соціальних мережах? І взагалі, яке в тебе ставлення до них? Відомо, що люди інколи починають страждати залежністю від них?

Для ХХІ століття це питання дещо смішне:) Звісно, я присутній в інтернет-мережі – активно веду ЖЖ (Живий Журнал) та не менш активно користуюся можливостями соцмережі «вконтакте». Також зареєстрований для «присутності» у «фейсбуці» та «однокласниках», в які майже не заглядаю. Щодо мого ставлення до цих благ сучасності, то воно неоднозначне… Зі свого боку мушу зазначити, що особисто для мене мережі – це хороша і економна можливість доносити до певної цільової аудиторії потрібну мені інформацію.. менше – контактувати з людьми для якогось спілкування. Але є люди для яких мережі є альтернативою реальності, а це… вибачте.. діагноз. До таких людей потрібно приходити і силою витягувати на вулицю…

Біс із ним з тим Інтернетом. Яке призначення твого покоління; яким має стати його маніфест? Що чекає на нього?

Та… інтернет точно від біса:) А питання про покоління хороше. З тим усім, з чим стикаємося ми.. народжені в кінці 80-их років минулого століття.. основним нашим завданням, як на мене, має бути плекання різного роду «живих» середовищ… активних і креативних, на яких будуватиметься країна… Політика і політики себе дискредитували. Потрібна культура, молода, свіжа, по-справжньому українська… Кожен повинен опинитися на своєму місці. Ти на сцені, ти у школі викладачем, ти вихователькою в дитсадку, ти стоматологом… Ми живемо в переломний період, і голод нашого покоління штовхатиме його на крайнощі і тут важливо – скерувати людську енергію в правильне русло. Десь приблизно так. А маніфестів не треба, – хай кожен справно робить свою справу. Важко сказати натомість, що на нас чекає.. точно краще буде вже нашим дітям. Якщо ми постараємося.

Якщо завтра втратиш назавжди вміння співати, чим займатимешся?

Музикою. Писатиму для інших.. Займатимусь організацією концертів і фестивалів, можливо гуртами якимись. Але до такого себе не готую:) Впевнений у собі т у своєму майбутньому чітко. На крайняк, десь всередині мене скніє такий-сякий літератор, – тому – писатиму книги.

Для тебе існують якісь мистецькі табу?

В плані музичному, існують… Це російський «нафталіновий» рок і українська естрада. Намагаюся не торкатися.

Що таке взагалі для тебе мораль…

Однозначно, що в кожного вона своя. Своя совість, віра в щось, уявлення про святості і грішності. Для мене мораль – це щось з розряду підтримки здорового духу в здоровому тілі. Людина має відповідати поняттю людини, попри нашу розмаїтість… ідеали мають існувати, як і зразки на які можна рівнятися. Мораль – це своєрідний сторож в тобі самому.. Але з такими питаннями краще до філософів чи студентів. Кожен сам визначає як йому жити і судити інших не варто.

Україна: важке історичне минуле – складне теперішнє – невідоме майбутнє. Багато нарікань і жодного сценарію виходу з системної кризи, як в культурі так і інших сферах життя. Що з усім цим робити і як далі жити українцям?

Це історія, це менталітет, це десятки мільйонів українців знищених в ХХ столітті. Від цього нікуди не втечеш. Незалежність принесла з собою запах свободи, але так і не дала українцям впевненості в завтрашньому дні… Кожна наступна політична зграя демонструвала свою убогість і нездатність щось змінити. І найбільшою проблемою тут є проблема так званих маленьких українців які до останнього уповають на владу, сподіваючись що та принесе з собою манну небесну. Приреченість буде посилюватися, але це не причина для зупинки. Щоб щось змінити, потрібно перестати перекладати відповідальність зі своїх плечей на можливості політиків. Села, маленькі міста мають працювати своїми маленькими громадами. У великих містах мікрорайони. Коли буде робота, чіткі завдання і всі будуть на своїх місцях, а не музиканти на ринках, а бандюки в депутатах – тоді все зміниться. Але давайте для початку нормальних виховательок та вчителів у дитсадки і школи «виростимо» … Все починається з елементарної культури.

Що ти зараз читаєш?

Дочитав останню книгу Забужко «Музей покинутих секретів». Сильно і глобально. Зараз взявся за книгу невідомого мені автора про життя дисидентів у Радянському Союзі. Почитую журнали, музичні сайти і свої тексти… Коли читаю нові для себе книги, мене не лишає відчуття мого інтелектуального і духовного росту. І вам раджу негайно присісти на літери…

Юрій Андрухович, відомий український письменник, нещодавно дав дуже песимістичне інтерв’ю, де він запропонував відділити «біло-блакитні» регіони від України, тому що вони безнадійні. А ти що думаєш з цього приводу?

Думка цікава і з’явилася вона далеко не на голому місці. З одного боку ненормально, що лунають такі розкольницькі заяви, проте з іншого – інтелектуальна частка суспільства шукає всі можливі варіанти збереження української автентичності, самобутності культурної і політичної… Натомість дії влади з часу приходу Януковича до президентського трону носить яскраво виражений антиукраїнський характер. За Україну ж потрібно боротися… відмовлятися від хоча б найменшого клаптя української землі – давати можливість ворогу ще міцніше ставати на ноги. Можливо я максималіст, але руки складати не варто… у 2004 році я і близько не уявляв, що може відбутися щось таке як Помаранчева революція, яку так ганебно дискредитували політики. Тому, хто його зна чи не лопне терпець українцям цього разу так, що влада надовго отримає урок поваги до народу…

Ти ходив на останні вибори президента України?

Ні. Я не мав з кого голосувати…

Коли вже нарешті вийде перший альбом «Фіолету»?

Нарешті… ) Ми працюємо над ним всього декілька місяців, а всі вимагають результату вже і негайно. Хоча направду це не так і легко… Але орієнтовно жовтні ми таки презентуємо світу наш перший офіційний доробок, у який увійде попередньо 6 пісень і носитиме він назву «Трохи тепла». Для вільного скачування альбом буде викладений на нашому офіційному сайті, робота якого стартує вже невдовзі. Якщо деталізувати, то в кінці жовтня – на початку листопада ми робитимемо свій сольний концерт, присвячений нашому першому дню народженню. Швидше всього – там «Трохи тепла» і піде між люди..)

У вас оновився склад. Розкажи трохи про нових учасників.

За останні декілька місяців внутрі –«фіолетове» життя нашого гурту суттєво змінилося. Пов’язане це в основному з приходом до команди двох нових учасників, гітариста – Колі Тимощука та трубача Славка Писарського. Обидва – справжні віртуози своїх інструментів і віддані учасники нашого молодого колективу. З їхнім приходом суттєво змінився саунд «Фіолету» та почав напрацьовуватися дещо новий для нас матеріал в стилістичному плані. Щодо Коліка до то нас він пробував себе гітаристом та вокалістом гурту «Стереодень» (Іваничі), а Славко трубачем різних оркестрів і гуртів джазового спрямування. Якщо я не помиляюся.. Загалом – просто «фірма», в чому легко можна було переконатися на більшій половині літніх концертів.

Щоб ти можеш віднести до досягнень і поразок гурту за перший рік існування?

Досягнення… якесь надто пафосне слово.. ) Не маючи нормальних записів, кліпів, грошей і продюсерів, за порівняно короткий час свого існування про нас дізналася Волинь, чимало інших західноукраїнських міст. Протягом весни – літа – початку осені -2010 ми виступили н найрізноманітніших фестивалях України, від Калуша (Івано-Франківська область) до Полтави. Жоден майданчик ми не лишили в спокої. Всюди ми лишили по собі своїх нових шанувальників… З цей час ми ділили сцену з такими відомими українськими гуртами та виконавцями як «Бумбокс», «Моторрола», «Неділя», «Флайза», «Росава», «Роллікс», Серго Чантурія, «Фліт»… Про все достеменно не пригадаю. Проте найбільшим досягненням для мене є той склад у якому сьогодні грає «Фіолет». Поразок нема… є недопрацювання, про які ми знаємо і над якими активно працюємо.

Ти згадував про нові пісні. Які вони і про що?

Нові пісні.. Це щось особливе для мене. Як нова сторінка… Ми продовжуємо експериментувати – джаз, диско, щось з бріт-попу, але при цьому – відчутно наше, фіолетове) Нам кажуть часом про якийсь вінегрет, але це нас мало цікавить. Найперше ми робимо музику, яка подобається нам.. – любити чи не любити її – це вже справа слухача. Хоча я певен, якщо слухач хороший – він оцінить те, що ми робимо які б він музичні смаки не мав. Щодо текстів то у них – багато емоцій з різних сфер життя.. особистого, професійного, філософського… Одна з нових пісень називається «Наш маленький однокімнатний світ», ще одна – присвячена осінній порі… Про це можна довго говорити, але краще, звичайно, слухати.

Що більше подобається – виступати на фестивалях чи у клубах?

Банальна відповідь на банальне питання – це два різних відчуття і два різних кайфи. Енергетика фестивалів – це віддача великої кількості людей та об’ємність саунду за умови хорошого апарату. Це свіже повітря і вітер, які додають крил.. ) Клуби – це енергетика тісного спілкування з слухачем. Це емоції зблизька і віддача, яку можна відчути майже матеріально.

Чи вважаєш, що у вас є власне звучання? Чи ви ще на шляху до його створення?

Ми йдемо до цього. Якщо стилістично нас вже більш-менш впізнають, то власний звук ми ще шукаємо… Великий плюс, що ми чітко знаємо що хочемо і куди йдемо. Тому для нас це питання часу.

Музику «Фіолету» можна окреслити якоюсь фігурою?

Найменше люблю геометрію в мистецтві… Рамками пахне і чіткими формулами. Тому, нехай це буде пряма, яка веде в безконечність… І жодної фігурності)

Ваше ставлення до піар-менеджерів та продюсерських агентств? Чи хотіли б з кимось співпрацювати в майбутньому?

В мене з цього приводу є своя думка, позиція і певний вектор руху. Можливо для когось це здасться наївним, але мене це мало хвилюватиме… Я за незалежну музику. Музику, яку робиш виходячи з власних смаків і бажань, а не з ринкового розрахунку. Музику, яку робиш настільки якісно і цікаво, що не ти шукаєш можливості для концертів, а організатори і слухачі шукають тебе, щоб запросити і послухати… Я за музику, яка вільно поширюється інформаційним простором і ти не гризеш собі голову над питанням продажу чи непродажу дисків. Музику, якою музиканти заробляють на життя без контрактів та продюсерів. Ми себе чітко готуємо до цього і рухаємося цим шляхом.. Треба буде час, але він в нас є. Можливо чогось і не буде, але ми лишимо по собі щось сутнісне. Я в цьому певен!..

І наостанок, твоє майбутнє з позицій сьогоднішнього дня…

В будь-якому випадку – дороги назад немає. Я визначився із життєвими пріоритетами. Музика моє все – нею я хочу жити, заробляти гроші і наповнювати життя інших людей. Як би там не було. Сумніви я відкидаю… Про решту ж речей будемо говорити по мірі їх приходу в моє життя:) А так – всім гарної осені і побільше віри в себе. Не все так погано, як здається…

Залишіть коментар

Коментар *

Поля позначені червоною зірочкою * є обов’язковими для заповнення!