Сашко Положинський: “Копайте в глибину”

Знаменитий український гурт «Тартак» підготував для своїх прихильників особливий реліз «Назбиралося на 2010» — підбірку реміксів, рімейків, невиданих раніше матеріалів.

Презентація збірки відбудеться 20 жовтня 2010 року о 20:10 у київському клубі Sullivan Room, де фронтмен гурту «Тартак» Сашко Положинський стане діджеєм і влаштує альтернативну дискотеку.

Напередодні рок-вечірки від «Тартак» ми зустрілись із Сашком в затишному кафе в центрі Києва та поспілкувались про збірку, новий кліп, музичні вподобання, концерти і не лише про це.

Почнемо з головного на сьогодні — зі збірки «Назбиралося на 2010». У тебе є улюблені треки на цій збірці?

Звичайно, найулюбленіший — той трек, до створення якого ми долучилися найбільше. Це перша пісня — «Кожнетіло», оновлена версія, яка була зроблена для презентації нового альбому зі святкуванням десятиріччя гурту «Тартак» (прим: грудень 2006 року).

Це єдина пісня на диску, де була повністю задіяна група «Тартак». Усі інші треки — це або ремікси, які робили інші люди, або рімейки, які теж робили інші люди, або зроблені з кимось ще пісні, або пісні, певною мірою перероблені музикантами групи «Тартак».

А «Кожнетіло» — єдина така стовідсотково наша пісня у збірці. Така, заради якої ми зібрались разом. Тому вона і є найріднішою.

Я був на концерті, присвяченому десятиліттю гурту, в Лаврі, тож «Кожнетіло» зі збірки «Назбиралося на 2010» здалась мені знайомою. Тепер все ясно. Ідемо далі. Цієї середи в клубі Sullivan Room Kiev буде презентація збірки і на презентації ти будеш діджеєм…

Ну я це так не називаю.

Я навмисно вжив це слово, щоб спонукати тебе на таку відповідь. Чому ти це так не називаєш?

Для мене діджей — людина певної професії, певних вмінь, якими особисто я не володію. Умовно кажучи, мене можна було б назвати диск-жокеєм, але у мене не буде ні дисків, ні справжнього жокейства. Я не буду ні міксувати, ні підміксовувати, ні скретчувати — цього всього не буде. Скоріш за все, дискотека буде крутись  з двох ай-подів, або з ай-пода і ноутбуку.

Та й дискотекою по музиці її важко буде назвати. Скоріш це буде просто музична підбірка пісень, які мені подобаються і на мою думку є танцювальними. Принаймні, я би під них танцював. Скоріш за все, я теж буду трошки пританцьовувати, але повністю віддатись танцю не зможу, бо в мене, все-таки, будуть інші функції.

Це буде приблизно щось таке, що я робив півроку тому в місті Хмельницькому в такому альтернативному клубі «Матадор». Мій товариш, який є одним із власників цього клубу, запросив мене пограти там музику на свій смак. Оскільки зібралась публіка, яка була готова до того, що музика буде не зовсім танцювальна, я отримав величезне задоволення від цього — мало того, що грала моя улюблена музика, так ще й люди її схвально сприймали.

Я сподіваюсь, що так само все буде відбуватись і на презентації нашого альбому. Єдина різниця — мені доведеться крутити трошки більше пісень групи «Тартак». А після презентації я збираюсь їхати в Ужгород, мене туди запросили друзі теж трошечки пограти. Сподіваюсь, що і там люди отримають задоволення.

Ти, власне, випереджаєш мої питання — наступні мали бути якраз про Хмельницький і Ужгород. Тоді так — якщо в Києві і Ужгороді все буде добре, то ти будеш влаштовувати щось подібне і надалі?

Я не проти. Власне, вже кілька разів до мене зверталися люди з різних клубів. От Каша Сальцова (прим: гурт «Крихітка») планувала такі вечірки робити.

Каша якраз була діджеєм в магазині Adidas минулої п’ятниці.

Каша планувала робити серію вечірок і чомусь досі не робила. Так само деякі мої знайомі з інших клубів, не тільки київських, цікавились, чи я міг би таке робити і я казав, що із задоволенням це зроблю.

Я пам’ятаю старий матеріал в одному друкованому виданні, де тебе попросили назвати вісім улюблених дисків — тоді ти згадав альбоми «Кино» «Группа Крови», «Брати Гадюкіни» «Всьо Чотко», Nirvana «Nevermind», Depeche Mode «Songs of Faith and Devotion», Bros «Push», а ще Counting Crows, Bush і Rancid. Чи можна сказати, що це приблизно той репертуар, який звучатиме на презентації в цю середу?

Я не позиціонував би їх, як найулюбленіші. Але це, безперечно, улюблені, тут без питань. Взагалі є багато класної музики, яка не вписується в цілий альбом. Наприклад, в когось одного може бути пісня, сильніша за всі альбоми когось іншого. Я не буду зациклюватись на тому, щоб обов’язково прокрутити ту музику, яку я для себе вважаю найулюбленішою.

Є велика кількість різної музики, яку я для себе слухаю з великим задоволенням. Інколи це можуть бути композиції якихось виконавців, про яких ніхто ніколи в житті не сказав би, що я таке можу слухати.

Є, наприклад, декілька пісень у тих самих Backstreet Boys, які я із задоволенням слухаю і які мені не набридають, при тому, що загалом творчість цього колективу мене мало цікавить.

Я поки ще сам точно не знаю, що там буду крутити. В мене є плейліст потенційних пісень і там значно більше пісень, ніж потрібно на три години.

Що слухаєш останнім часом і які твої останні музичні враження?

Відкриття 2010 року для себе я вже визначив. Не припиняю отримувати задоволення від прослуховування альбому Hurts.

Hurts — «Wonderful Life»

Hurts — «Better Than Love»

Я, чомусь, так і знав. Це і моє відкриття року теж.

Вони класні. Я б пішов на їхній концерт.

Цього року і так досить насичена концертна осінь. На які концерти ти ходив, на які плануєш піти?

Хочу піти на 30 Seconds to Mars, але це ще дожити треба. А взагалі я практично нікуди не ходжу. Наприклад, на Limp Bizkit я свідомо не захотів іти, бо отримав достатньо емоцій на попередньому концерті в Києві і думаю, що навряд мої враження були б ще яскравіші, а зіпсувати свої враження я не хотів.

Насправді, другий концерт Limp Bizkit вийшов душевнішим.

Я в той вечір сходив на три інших вечірки і отримав купу несподіваних для себе вражень. От ще на Placebo не пішов. Кажуть, хороший був концерт, але мені вистачило першого. Той концерт мені взагалі не сподобався. Він був зрозумілий для тих людей, які дійсно люблять цю групу, знають ці пісні. Для яких те, що от вони просто є перед тобою — це вже показник.

А я пісні не так добре знаю. Слухаю, маю кілька альбомів, ставлюсь із повагою і мені було цікаво на їхньому концерті, але захвату не відбулось. Очікував кращих вражень. Та й звук мені не сподобався — вузькочастотний, наче вони навмисно позрізали частоти.

В найсвіжішому повноцінному студійному альбомі групи «Тартак», «Опір Матеріалів», прописано, що продюсери — Роман Кальмук і Сашко Положинський. В чому полягала твоя продюсерська діяльність?

В принципі, я себе позиціоную як спів-продюсера завжди. У нас в групі, звичайно, демократія, але завжди лишається останнє слово за мною. Це в тому числі стосується і різноманітних продюсерських функцій, так що в цьому відношенні нічого нового не сталось. Я залишив за собою право приймати остаточні рішення і в цьому альбомі.

Думав, що не буду задавати питань, так чи інакше пов’язаних із політикою, але сьогодні перечитував твій блог sashko.com.ua — неозброєним оком видно, що в ньому значно більше твоєї громадської діяльності, а музики майже нема. Та й переважна більшість інтерв’ю з тобою — політичні, а не музичні. Ти усвідомлюєш це? Не відчуваєш себе інколи Дон Кіхотом в боротьбі з вітряками? Якщо ні — що тоді вважаєш найбільшим досягненням у цій сфері?

Звісно усвідомлюю. Дон Кіхотом себе точно не вважаю. За досягненнями я не ганяюсь, просто роблю те, що вважаю за потрібне. Чому зараз більше проявляється моя громадська діяльність, ніж музична, — це очевидно. Група «Тартак» робить не надто комерційну музику, яка намагається доносити якусь ідеологію крім тільки драйву, ритму і мелодії. Гуртам із ідеологією зараз виживати трохи важче. Їхня музична діяльність зараз менш активна, прояви менш помітні, бо можливостей проявитись стало менше.

Якщо раніше в нас було в середньому чотири концерти на місяць, то зараз якщо є два концерти на місяць — значить, непоганий місяць вдався. Раніше було більше концертів на великій сцені, зараз значна їхня частина перейшла в клуби. І це не тому що ми розгубили свої професійні якості, стали менш цікавими або актуальними — проблема в тому, що сфера сценічної діяльності у нас дуже сильно змістилась в плані комерції.

Тут можна говорити про те, що стали популярними по ТБ всілякі «Фабрики Зірок» і аналогічні шоу, з’явилося дуже багато різних колективів, які мають комерцію першою метою своєї діяльності. Та й економічна криза плюс політична ситуація в країні не сприяють тому, щоб розвивались гурти, які представляють собою альтернативні напрямки музики або альтернативну ідеологію, — а ми трошки і те, і те поєднуємо. Не можна сказати, що ми музична альтернатива, але ми і не музичний мейнстрім. Те саме і з ідеологією. Є пісні і про кохання, і про стьоби й приколи, і серйозні, соціальні, політичні.

Нам все важче і важче потрапляти на телебачення і радіо зі своїми піснями. Для когось ми занадто складні, для когось — занадто серйозні, для когось — занадто провокаційні, для когось — занадто революційні, занадто рокові і так далі. Хтось просто боїться нашої присутності, щоб ми не були подразником для тих, кого не хочеться подразнювати.

Всі ці фактори сприяють тому, що і в групи «Тартак» і в наших колег стає менше концертів. Але в нас продовжують виходити нові альбоми, нові відеокліпи — хай не завжди є можливість їх показати, але в інтернеті вони є і кількість переглядів не така мізерна, щоб казати, що ми нікому нецікаві. Так само і наш альбом активно качають. Це свідчить, що інтерес до того, що ми робимо, є.

Останній концерт, який ми на сьогоднішній момент заграли, в Тернополі, на Покрову, показав, що і люди з задоволенням слухають нашу музику, підтримують, не відпускають зі сцени. «Тартак» точно не змінюється в гірший бік. Змінюються лише умови функціонування. Зрозуміло, що за таких умов я, як людина зі здоровим глуздом, зі здоровим прагматизмом, змушений намагатися змінити цю ситуацію в країні, щоб ми могли нормально працювати, творити музику.

У нашій країні не вистачає навіть нормальних майданчиків для живої музики. Вони і не з’являться, поки ми не почнемо працювати над тим, щоб змінилось життя і ситуація в країні взагалі. Так що моя громадянська активність є цілком закономірною в даних умовах, коли ми живемо в країні, в якій, можливо, взагалі скоро не лишиться місця для української музики. Цілком прагматична боротьба за існування.

*після того, як ми пообідали, тема розмови змінилась*

А ми ж цими вихідними, до речі, кліп знімали.

Цікаво. І як?

Початково планували знімати кліп на пісню «Ти подумай».

Звісно, вона ж в опитуванні на офіційному форумі «Тартак» найпопулярніша.

Так, і це важлива пісня. З одного боку, вона потенційно може знайти дорогу до людей, а з іншого — несе в собі важливі речі. Тому я хотів знімати кліп на неї. Але зрештою у нас майже всі пісні — зі змістом. Дуже мало пісень лише з формою.

І я придумав цікаву ідею, як знімати, повністю розписав сценарій, як це має виглядати. Мали б бути досить тривалі зйомки, а це досить дорого виходить по грошах. Не вдалось нам стільки заробити. Почали думати, що ще знімати. Один режисер запропонував ідею на пісню «Майже на», але ідея теж була недешева.

В результаті зупинились на пісні «Моральний секс». Ідея вийшла проста, за доступну суму, купа людей домовилась допомагати по дружбі, плюс мій товариш віддав свою хату, щоб знімати у нього. Все так склалось, що можна зняти малобюджетне відео. Можливо, ніякий телеканал не візьме його до себе — викладемо в інтернеті, в крайньому випадку.

Але все складно розвивалось. По-перше, ми зрозуміли, що є обмеження по часу. Цей мій товариш їде на якийсь час і без нього не хочеться в його хаті хазяйнувати. Потім ми зрозуміли, що можемо знімати тільки у вихідні дні — багато людей задіяно, не всі можуть в робочі. Потім ми зрозуміли, що не можемо знімати в неділю, бо апаратура зайнята. Отже лишилась тільки субота.

Режисера в нас не було, тож основа знімальної групи — я, в якості генератора ідей і замовника, оператор-постановник і дівчина, яка і стиліст, і гример, і співрежисер, бо в неї великий досвід. Знімали без підготовки. По суті, вигадували всі ідеї на місці.

Не вдалося нам все зняти бездоганно, бо знімали весь кліп одним дублем, а це досить складно. Ще велика проблема в тому, що ніхто в Україні особливо не наважується таке робити. А нам цікаво. Це була пропозиція оператора, Сергія, бо ми вже з ним знімали таке.

На пісню «Ти дуже гарна».

Так. Тоді нам не вдалось реалізувати цей проект вдало. Я вважаю цей кліп провальним, бо режисер запропонував одну ідею, я сказав, що це зняти нереально, в останній момент він поміняв її на іншу, але все одно ти бачив, що з того вийшло — хлопці не потрапляють в синхрони, для Дімона (прим: Дмитра Чуєва, бас-гітариста «Тартак») взагалі не знайшлось місця в кліпі.

Як результат, Сергій вирішив знову зняти одним дублем. Бюджет дозволив ризикнути. Що ми назнімали — я ще не бачив. В будь-якому випадку, це краще, ніж нарізка танцюючих напівоголених дівчаток, хоча у нас там теж є дівчата.

Не буду нічого питати про ідею кліпу, хай це буде сюрпризом для прихильників гурту. Ти сказав, що у тебе були свої ідеї — ти часто втручаєшся в процес зйомки кліпів?

Майже завжди. Насправді, наш перший кліп (прим: «О-ля-ля», 1999) знімався по моїй ідеї. Можна сказати, що я — автор сценарію, а Віктор Приходько адаптував мій сценарій до реалій знімального майданчика. Вже тоді я намагався диктувати своє бачення, свої умови. Вдячний Вікторові, що він вчасно і досить жорстко поставив мене на місце і сказав: «Чувак, тут режисер — я. Ти хоч і замовник і автор сценарію, але деякі речі я знаю краще за тебе».

Тоді я зрозумів, що якщо довіряю режисеру, то він сам має вирішувати, як все знімати. Тому навіть в кліпах, які знімались за моєю ідею, я намагаюсь не втручатись у процес. Хіба що коли я бачу, що все йде зовсім не так, як ми планували, або вдається зовсім погано. Але, як правило, я втручаюсь в процес лише на попередній стадії та в фіналі, коли йде монтаж.

А от коли ми знімали «Поп-корн» з Олесем Саніним, то завчасно домовились, що я хочу бути співрежисером і буду активно втручатися в знімальний процес. Олесь був не проти.

Альбом «Опір Матеріалів» ви виклали в мережі безкоштовно, а «Назбиралось на 2010» все ж таки видаєте на дисках. З чим пов’язане повернення до фізичного формату?

Це не повернення, ми від фізичного формату і не відмовлялись. Думаю, що дуже швидко всі треки з нової збірки з’являться в інтернеті і на нашому офіційному сайті. З видавцем ми це питання не обговорювали, але він буде не проти, чомусь мені так здається.

Я думаю, що компакт-диски видають люди з головою, знать, в яких умовах працюють, і чудово розуміють, що якщо група «Тартак» не викладе цей диск у себе на сторінці, то дуже швидко на багатьох інших сайтах він все одно з’явиться.

Хто захоче купити диск — і так купить. А хто не захоче — не примусиш ніякими силами. Так що я розраховую, що видавець — а це той же видавець, що випустив на дисках «Опір Матеріалів» на дисках через чотири місяці після викладення в інтернеті — не буде проти.

В репертуарі «Тартак» є пісні з Нічлавою, ти також дружиш із Кашею Сальцовою, із хлопцями з гурту «Димна Суміш» — список можна продовжувати. Не виникало думок щодо продовження проекту «Система нервів» і видання нової збірки дуетів?

Поки ні. Поки виникають думки тільки про спільні пісні для проекту «СП» (прим: сольний проект Сашка Положинського).

Ти ведеш блог sashko.com.ua, ти є на facebook, інколи заглядаєш на форум на офіційному сайті — скільки часу ти зазвичай проводиш в мережі.

Коли є багато часу — проводжу багато часу. Коли часу немає — взагалі не заходжу. Нема такого: «А, я давно не був в інтернеті, треба терміново зайти».

Які концерти і які події в житті гурту «Тартак» ти вважаєш найбільш значущими?

Їх дуже багато. Участь у «Червоній Руті» в самому початку — дуже важливо. Перемога на «Червоній Руті» — дуже важливо. Виступ на «Рок-Екзистенції», перший виступ на «Таврійських Іграх», виступ на «Чайці», коли нас вперше зробили хедлайнерами. Сольний концерт на десятиріччя гурту — неймовірно важливий.

Це мій улюблений концерт гурту «Тартак».

Було багато значущих виступів. Взяти навіть концерт на 65-ліття УПА в Палаці «Україна». Те, що там презентували наш кліп «Не кажучи нікому», — це і для нас дуже важливо, і, не хочу нікого образити, але мені було соромно за рівень того концерту. Вперше в історії України ми мали можливість відсвяткувати річницю УПА в Палаці «Україна», зробити якісний святковий концерт, але якось так все було убогенько-убогенько. А Тарас Химич зробив дуже якісне відео на «Не кажучи нікому», особливо враховуючи невеликий бюджет. Думаю, презентація цього кліпу — момент, яким теж можна пишатись.

Багато чого можна згадувати і згадувати. Навіть той же наш цьогорічний виступ у Тернополі на Покрову. Мені багато разів доводилось чути від людей, що вони прийшли на концерт і мали почуття зневіри в майбутньому, в перспективах України, але на концерті вони почули наші пісні, почули ті слова, які я говорив зі сцени, і як люди реагували на ці слова, і віра з’явилась. Це дуже важливо. Для мене — так точно.

Останнє питання у мене дещо особисте. Які ти можеш виділити проблеми української музичної журналістики. Що тобі, як музиканту, хотілося б бачити?

Ну от з тобою приємно спілкуватись. Ти ставиш питання на основі того, що знаєш, а знаєш ти, як я бачу, дуже багато.

Дуже часто буває, що журналіст веде розмову і видно, що він елементарно полінувався зайти в мережу і прочитати на сайті історію гурту. Отаке абсолютно непрофесійне ставлення до своєї роботи формує почуття недовіри до музичних журналістів, бо дуже часто музичні журналісти — це аматори, які бавляться в журналістів, тому це сприймається несерйозно.

Ось така розмова, як зараз відбувається, лишає по собі дуже приємні враження, бо відчуваєш, що не все так погано з музичною журналістикою. Хочеться, щоб в ідеалі професія музичного журналіста сприймалась хоча б у журналістських колах як не менш престижна, ніж політична, економічна журналістика.

На жаль, у нас навіть якісних музичних передач на телебаченні не лишилось. Все перетворилось на програмки штибу глянцевих журналів, де інформації мало, змісту мало, зате дуже багато форми. Через те і інтерес до музики набуває відтінку зовнішнього сприйняття. Ніхто не хоче заглиблюватись у процес, всередину того, що відбувається.

Це прикро. Особливо, коли доводиться спілкуватись із молодими музикантами, які підходять з питаннями «а які перспективи?», «а як?», «а що робити?» — а що ти їм скажеш? Якщо невідомо, на чию підтримку розраховувати. Наприклад, десять років тому я точно знав, що є такі-то музичні телеканали, радіостанції, програми, які завжди зацікавляться, будуть готові підтримати.

Зараз куди не подивишся, майже всюди — лише показуха. Дуже багато несправжнього. Хочеться, щоби все було глибинно, щоб коріння якесь мало. Ось так. Тож більше копайте вглибину. :)

Сергій Кейн

***

Наостанок ми продовжили традицію нашого порталу та запропонували Сашкові намалювати свій автопортрет. Ось що з цього вийшло:

music.open.ua

Залишіть коментар

Коментар *

Поля позначені червоною зірочкою * є обов’язковими для заповнення!