Кінодіва Вікторія Жуковська

Вікторія Жуковська – одна з найпомітніших постатей медіапростору Волині. Її голос радує слухачів радіостанції “СіД FM“, а споглядаючи новини “На часі” на телеканалі “Аверс” можна переконатись, що Вікторію Жуковську недарма називають однією з найталановитіших і найстильніших ведучих місцевого телебачення. Вона з тих людей, які завжди молоді душею, з якими можна поговорити на найрізноманітніші теми та багато чому навчитися. Секретами свого успіху та найяскравішими моментами життя Вікторія Жуковська ділиться з читачами “Молодіжного порталу Волині”.


-Розкажи, як ти потрапила на радіо?

Коли я навчалась в університеті, мені не вистачало кишенькових грошей. Тому побачивши оголошення в газеті про кастинг радіоведучих “СіД FM”, я вирішила спробувати – прийшла на співбесіду, записала касету… Тоді на роботу взяли багато людей з досвідом роботи, я ж на радіо не потрапила. Натомість отримала роботу в газеті, де вела студентську та молодіжну сторінки, але зрозуміла, що хочу бути саме радіоведучою. Пам’ятаю, що на першу зарплатню купила собі мобільний телефон :) В 2005 році я сама визвалась поїхати в Київ на “Євробачення” – була там єдиною журналісткою з Волинської області. Тоді я вела прямі радіовключення з цього конкурсу. І після цього мене забрали працювати на радіо.  

-Працюючи на радіо доводиться слухати багато різноманітної музики. Чи є композиції, які вже просто “дістали”?

Так, є слухачі, які замовляють одне і те саме. І коли вони телефонують, вже заздалегідь готую їх улюблені треки… Буває, що у таких випадках відмовляю, кажу: “Давай послухаємо щось інше, бо вже ж набридло”. Одного разу я не витримала і на чергове прохання слухача послухати пісню Nevergreen “Since you’ve been gone” відповіла: “Зараз пролунає твоя улюблена композиція, хоча можливо ти про це ще не здогадуєшся”. І поставила йому Papa Roach. (Нехай вже мене пробачить, але ж не можна так зациклюватись). Після цього слухач все одно і далі замовляв Nevergreen. Буває, що пісні не подобаються, але ж то вибір людей і його потрібно поважати. Якщо ж мені дуже подобається якась пісня, я намагаюсь не слухати її надто часто – щоби не “приїдалася”. Звісно, доводиться прослуховувати багато композицій. В тому числі і для того, щоб вирішити, які з них запускати в радіоефір. І тут не завжди вгадаєш – що стане хітом, а що ні. Буває, що зовсім непримітна пісенька стає справжньою “бомбою”. Українські пісні завжди прослуховую з задоволенням, адже це рідне. А вже з іноземних доводиться обирати найкраще.

-Де подобається працювати більше – на радіо чи телебаченні? На твою думку – де простіше?

І там, і там я почуваю себе “як риба в воді”. Камери абсолютно не боюся. Спочатку, впродовж перших 3-5 хвилин прямого ефіру є легке хвилювання, але потім “входжу в колію” і почуваю себе вільно. Радіо прикольніше тим, що є менше обмежень – скажімо, зовсім несуттєво, нафарбовані губи, чи ні. Під час радіоефіру можна займатись чим завгодно – спілкуватись в соціальних мережах, фарбувати нігті… Тобто як справжня жінка може робити багато справ одночасно – так само і я під час радіоефірів :) Кльово було б поставити в студії веб-камеру і транслювати в мережі Інтернет, що відбувається “по інший бік” радіо. Буває, що вся студія в свічках – а я веду ефір… Прикольно під час різноманітних святкувань, коли в гості приходять друзі радіостанції. Я люблю і радіо, і телебачення. Просто трішечки прикро з того, що у Луцьку нема до чого більше рости, нема з чого обирати…

-Як вважаєш – які якості необхідні теле/радіоведучим?

Найголовніше, на мою думку – знання української мови. Почуття гумору. Хоча, якщо ведеш, скажімо, новини, то воно необов’язкове. Якщо казати про телебачення – хотілося б, щоб на людину приємно було дивитися. Щоб було цікаве подання інформації, щоб людина могла зацікавити тим, про що розповідає. Адже дивлячись, наприклад, новини, хочеться сприймати насамперед інформацію, а не розглядати манікюр ведучої…На радіо важливий гарний, поставлений голос – звісно, багато що напрацьовується з часом роботи. Наприклад, я до того, як влаштуватись на радіостанцію не відвідувала ні журналістських, ні театральних навчальних закладів. Але бажано, щоб голос все ж був приємний – бо коли він, наприклад, надто писклявий – хочеться одразу переключити станцію. На мою думку, важливим є і знання іноземної мови (хоча б англійської), бо ріже вухо, коли оголошують зарубіжні композиції, перекручуючи назви чи перекладаючи не зовсім правильно.

-Чи хотіла б, щоб син в майбутньому теж став журналістом?

По-перше, я б хотіла, щоб він був щасливою людиною. В майбутньому нехай обирає професію сам. Я не буду нічого нав’язувати, але, якщо він захоче теж стати ведучим, допоможу, адже пройшла цю “школу життя”… Якщо ж син вирішить бути лікарем, чи кимось іншим – я все одно сприятиму цьому і допоможу, чим зможу.

-Ти автор і ведуча передачі про кіно “Стоп-кадр”. Які твої улюблені фільми?

Мушу дивитись абсолютно все – від попсових голівудських фільмів до відвертого трешу. Іноді дивлюсь кіно не за раз, а в декілька “заходів”. Часто обираю фільми для перегляду відповідно до настрою – коли він позитивний, дивлюся драми, психологічне кіно, коли сумно – обираю якісь тупі комедії. Моє улюблене – психологічні драми – наприклад, “Дім із піска і туману”. Люблю такі стрічки, як “Список Шиндлера”, “Піаніст”, “Рок-н-рольщик” Гая Річі… Нема такого, щоб я фанатіла від якогось одного режисера і обожнювала всі його роботи. Для мене не є показником рейтинговість фільму, думки критиків чи інших глядачів. Щоб оцінити кінострічку, я повинна подивитись її сама.

-Якщо б визначала себе саму як персонаж – то як негативний чи позитивний?

По життю я вважаю себе позитивною людиною. Злості в мені дуже мало, а доброти багато, через що, на жаль, часто страждаю… Але життя таке, що допомагає “виростити зуби”, хочеш цього чи ні. Якщо говорити про кіно – зіграла б також позитивного персонажа, але не в фільмі жахів чи комедії, а скоріше за все в якійсь драмі.

-Відвідуєш багато концертів українських та світових “зірок”. Який запамятався найбільше?

На кожному концерті – своя, не схожа ні на що інше, атмосфера. Не завжди можу потрапити на ті концерти, на які хотілося б. Наприклад, через роботу не змогла відвідати виступ гурту U2, фестиваль “Sziget”… Серед світових виконавців пощастило побачити і почути вживу як виступає Anastasia. На Guano Apes не вдалось потрапити, бо концерт перенесли через хворобу вокалістки. Тішить той факт, що Україну відвідують світові “зірки” і що я можу собі дозволити це побачити. Так і внукам буде про що розказати :) Взагалі важливо і те, з якою компанією їдеш на той чи інший виступ – якщо з тобою друзі, то навіть виступ тих артистів, кого не дуже любиш, може принести море позитивних емоцій…

-Чи близькі по духу місцеві фести , наприклад, “Бандерштат”, на якому ти  була ведучою?

Так, я вважаю, що націоналізм треба виховувати. Навіть на Сході України багато людей знають і люблять цей фестиваль. Мені подобається “Бандерштат”, адже я люблю все українське і заходи, які пропагують українську мову, культуру… Ще цей фест класний тим, що відкриває нові таланти. Взагалі то є мало українських фестивалів, які мені не подобаються. Радує той факт, що їх багато, але засмучує те, що деякі фести з часом зникають – наприклад, як тернопільський “Нівроку”…

-Яким хоббі приділяєш вільний час?

Люблю фотографувати, але поки не можу придбати такий фотоапарат, який хотілося б. На це хоббі, на жаль, недостатньо вільного часу. Кіно – це захоплення номер один. Музику вже навіть важко назвати хоббі, бо це невід’ємна частина роботи. Взагалі дуже мало часу лишається на хоббі – наприклад, мені подобається ручна робота, печворк – візьмешся щось робити, але бракує часу і все це закидаєш.  

-Розкажи, скільки в тебе татуювань? Коли зробила перше? Що вони означають?

Перше тату зробила десять років тому, ще будучи студенткою. Це татуювання робилося в нестерильних умовах, машинкою ручної роботи (застерігаю – не робіть так!). Потім, коли вже я знайшла “свого” професійного тату-майстра, він жахнувся, побачивши цей перший малюнок, і сказав: “Звісно, ми все переробимо… Але чим ти тоді думала?!” Тоді я не думала – мені просто хотілось набити тату – і все. Зараз у мене три зображення, але це – наче наркотик, так само, як пірсинг. Дуже важко зупинитися. Разом з тим, поки я працюю на телебаченні, я не можу собі дозволити багато татуювань чи пірсингу, адже не хочу, щоб звертали увагу лише на мій зовнішній вигляд. Тому татуювання роблю там, де їх легко можна приховати одягом. Тим, хто хоче “набити” тату, я хочу порадити – якщо не впевнені – краще не робіть. Потрібно ретельно все обдумати і підійти до цього максимально виважено. Наприклад, перед тим, як зробити своє друге татуювання, я три місяці ходила з роздрукованим малюнком, шукала майстра, якому могла б довіряти. Надзвичайно прикро, коли необізнані люди асоціюють тату виключно з місцями позбавлення волі… А якщо мене питають, приміром: “Що означає цей малюнок?”, відповідаю: “Це означає лише те, що я хотіла набити собі це зображення”.

-Якби можна було б обрати будь-яку точку планети для проживання, що за місце то було б?

Україна. Звісно, хотілося б поподорожувати Європою, дуже люблю їздити кудись сама. Навіть подорожувати Україною кльово – в будь-яке місто, наприклад, я ніколи не була в Миколаєві. Так само здорово відкрити візу і поблукати десь вулицями Будапешту. Навіть необов’язково з кимось там спілкуватися – можна просто гуляти з плеєром і “вбирати в себе” атмосферу цього міста… Також хотілося б поподорожувати кінотеатрами України, подивитиися хоча б по одному фільму в кожному. Але жити хотілося б лише в Україні. Бо краще бути тут кимось, ніж за кордоном – ніким. І взагалі я вважаю себе патріоткою. 

-Чи є в тебе якісь незвичайні прихильники?

Дякувати Богу, всі адекватні. Бувало таке, що щось писали, лишали квіти, хотіли, скажімо, на машині підвезти… Я намагаюсь уникати таких людей, не сваритися, навіть якщо дратують. І взагалі ніяких приводів для якихось таких залицянь не даю. Стараюсь бути ввічливою зі слухачами в будь-яких випадках, навіть якщо деяким із них потрібна психологічна допомога.

-Твої побажання нашим читачам. Можливо, рецепт успіху від Вікторії Жуковської…

Найперше – цінуйте свою сім’ю, своїх рідних. Бо сім’я – це як “мафія” – потрібно бути готовими на все заради близьких. Щодо успіху – намагайтеся добиватися всього самі, покладайтеся лише на себе. Я вважаю, що всього у цьому житті досягла сама, нехай ці успіхи і незначні, але вони здобуті чесною працею. І ще – що б не сталося – не виносьте негатив до оточуючих. Намагайтесь бути позитивними, дарувати людям тепло. І завжди посміхайтеся – нехай навіть хтось подумає: “Якась божевільна – іде і усміхається”, а комусь ваша посмішка, можливо, зігріє душу…

Віра РЕЙ Шевчук

Залишіть коментар

Коментар *

Поля позначені червоною зірочкою * є обов’язковими для заповнення!