Вони не бояться вогню – вони з ним танцюють

Вечір п’ятниці. Виходжу з драмтеатру, вдихаю осінню прохолоду і надягаю похапцем рукавички – хооолодно. До зустрічі лишається пів години, а я, як завжди, одягнулась не по погоді. З радістю прямую до вогнів – біля пам’ятника Лесі Українки, схоже, значно тепліше: там молоді люди вимальовують палаючими факелами у повітрі дивовижні візерунки перед групою захоплених глядачів. Як добре, що маю з собою фотоапарат – гарний привід аби підійти дотепла максимально близько. З цікавістю розглядаю обличчя майстрів: радісні, розслаблені, зі щасливими посмішками дивляться на палаючі вогняні кулі, що начесамі собою крутяться у їх руках. Видовище заворожує, а вогонь має дивну силу –біля нього починаєш думати лише про головне…

Майстрів вогняного шоу можна часто побачити вечорами у Львові, тому здалося спочатку, що до нас приїхали львівські гості. Граційна дівчина ближче до мене, не припиняючи танець з вогнем, попереджає, що маю обов’язково поділитись відзнятими фото. Вражає, але вони ще й бесіду вміють вести, не випускаючи вогняні кулі з рук :) Як виявилось, і у Луцьку віднедавна засновано справжній театр вогню! Аня Lotos – співзасновниця та учасниця театру, каже крутити пої – це як наркотик: спробувавши один раз, ти вже не можеш без цього жити…

Сучасне мистецтво фаєр-шоу відродили у 60-х роках хіпі, зробивши його невід’ємною частиною своїх вуличних вечірок. Забаву ще називають «пой», а майстрів – «пойстерами» або «фаєрщиками». Слово «пой» на мові племені майорі (Нова Зеландія) означає «шар на ниточці».Саме там ще тисяча років тому шари крутили молоді воїни, розвиваючи гнучкість рук і координацію рухів. Нерідко пой використовували у бою, а от у руках жінки він перетворювався на зброю для спокуси чоловіків у шлюбному Танці Кохання.
Нині fire gathering (так називають злети пойстерів) можна побачити в Парижі, Лондоні, Мадриді, Нью-Йорку, Сиднеї, Токіо – там цим займаються навіть діти, спочатку, звісно,без вогню.
В Україні фаєр поступово набуває статусу субкультури – з театрами вогню, колективами і free-фаєрщиками (тобто вільними фаєрщиками, тусовщиками). Майстри вогняного шоу та їх шанувальники збираються у червні на Фаєр-фестивалі у Києві, а ближче до осені проводиться East Fire Festival (Харків). Харківський міжнародний «Тавале», хоча й вважається етно-езотеричним фестом, проте і там пойстери почувають себе дуже впевнено і комфортно :).

Чи бувало у вас так: випадково дізнаєшся про щось і відразу розумієш – я буду цим займатись? Лучанку Аню «запалили», коли вона подорожувала Україною: вперше побачила танець з вогнем її знайомого у Харкові та зрозуміла, що це заняття для неї. Правда, спочатку, намагаючись повторити, мало не вбила себе під час виконання найпростіших елементів! У Києві й Рівному вона спілкувалася з фаєщиками – ті казали, що дівчина швидко вчиться. Вже тоді Аня зрозуміла, що живе вогнем, хоче вдосконалювати власну майстерність і працювати у справжньому театрі вогню у рідному Луцьку. З часом знайшлась команда однодумців і вчитель – київський майстер вогняного шоу Антон Афонькін.

Саме киянину Антону завдячують луцькі фаєрщики створенню театру вогню «FireDance» (у перекладі з англійської – Танець Вогню).

- До того у нашому місті були люди, які вміли видихати вогонь: вони створювали видовища, поєднуючи це з лицарськими боями, організовували навіть трюки з підпалюванням. Звісно ніхто до смерті не горів, хоча були випадки травм через поганий інструктаж тренерів.  Це Антон вивів мистецтво фаєр на новий рівень. Знову загорівся вогник у тих, в кого до цього єхист. А хтось подумав: «ааах, я так само хочу». Ми дуже вдячні Антону і чекаємо наступного його приїзду, – каже Андрій Navarra, один з учасників та організаторів театру, саме на базі його Клубу лицарів створили луцький «FireDance».

- Що ж відчуваєш, танцюючи з вогнем?

Андрій:
- Настрій цей, стан душі підчас виступу не має нічого спільного з бажанням заробити гроші. Звісно, на воді і повітрі не проживеш, але для успіху на першому місці – естетичне задоволення. Вогняні вистави дарують насолоду однаково як глядачеві, так і майстру. Люди з різним настроєм, різного віку, кожен зі своїми турботами – вони зупиняються біля вогню і…

Аня:
- …Розумієш, вогонь – це душа. Музика і вогонь зливаються воєдино, утворюючи сильний образ, а це може лікувати людські душі. Для мене вогонь – це магія.

- А якість танцю залежить від кількості драйву: особливий стан душі допомагає творити справжній танець. Коли цього немає – якою бездоганною не була б техніка, танцю не вийде, – каже Андрій, маючи на увазі «не красиві рухи тіла, а той душевний стан, коли ти весь – танець, і присутні глядачі також стають частиною твого танцю.»

Для володарів вогню мистецтво фаєр-шоу – це не лише культурно-спортивна забава, а й своєрідна медитація. За їх словами, виступи з вогнем – це можливість пережити абсолютно неймовірні відчуття єднання із Всесвітом та проникнення у стихії повітря й вогню.

Аня:
- Тиждень без тренування змушує відчувати якийсь емоційний дискомфорт, а з вогнем душа сповнюється нестримно позитивною енергетикою, такою сильною, що хочеться жити!

- А як же страх обпектися?

Аня:
- Вогонь обпікає, буває жорстоким, лишає рани, але…

Андрій:
- …але він не настільки примітивний, як про нього думають: він живий, він має душу, в нього буває різний настрій; коли любити, відчувати і поважати силу стихії, вона не може завдати шкоди.

Театр вогню «FireDance» постійно працює на замовлення, пропонуючи унікальні шоу живого вогню та піротехніки на будь-якому заході та враховуючи побажання замовника. Наприклад, на весіллі зроблять театральну постановку з вогнем, що відображає історію кохання молодят.

Андрій:
- З вогнем можна показати все, що завгодно. Ми люди творчі і маємо натхнення дарувати людям казку. Все придумали до нас, головне – підібрати особисто для себе інструмент, засіб для вираження власних емоцій. Для нас – фаєрщиків – це вогонь.

І нехай у них поки немає спонсора, зароблені на вуличних виставах гроші витрачаються на керосин і устаткування, немає приміщення, у кожного з учасників свої робота, навчання чи стажування – вони щодня збираються на тренування, постійно самовіддано вдосконалюються, адже мають прекрасну мрію – дарувати оточуючим радість від мистецтва і, звісно ж, ТЕПЛО.

Інна БАТЕНЧУК

Залишіть коментар

Коментар *

Поля позначені червоною зірочкою * є обов’язковими для заповнення!