Тетяна Коб: “Два роки приховувала, що займаюся боксом”

Слава українського чоловічого боксу гримить на весь світ. Професіонали Віталій та Володимир Клички володіють найпрестижнішими чемпіонськими поясами в надважкій вазі, є в нас й інші профічемпіони, а Василя Ломаченка визнали найкращим бійцем серед любителів усіх категорій. Інша ситуація з жіночим боксом, який поки залишається у затінку «сильної статі». Однак наша країна й тут не пасе задніх: на чемпіонаті Європи, який завершився в Миколаєві минулої неділі, українська збірна завоювала дев’ять нагород. Чемпіонкою Старого світу стала Тетяна Коб із Волині — саме з нею й поспілкувався кореспондент «УМ».

«Легких боїв не буває»

— Тетяно, чемпіонат Європи склався для вас напрочуд вдало. А ви самі сподівалися на такий результат?

— Кожен спортсмен має вірити у власні сили. Так само й я постійно повторювала, що здобуду перемогу, здолаю всіх опоненток. Окрім того, мій тренер наголошував, що маю слухати його, тоді стану чемпіонкою. Намагалась максимально дотримуватися його вказівок.

— Ви вже виступали на чемпіонаті світу. Де було важче?

— Сказати, що десь було просто й легко, — значить збрехати. Неважливо, проводиш ти перший поєдинок чи фінальний, дебютуєш чи маєш досвід виступів. Усі суперниці налаштовані серйозно.

— Але ж кожен бій є особливим. У Миколаєві хто склав вам найжорсткішу конкуренцію?

— Усі поєдинки були складними, але фінальна зустріч проти шведки Шипри Нільссон видався найтяжчим. І не тільки через її силу — відчувалося особливе психологічне напруження.

— Збірна України здобула дев’ять нагород, але тільки ви стали володаркою «золота». Як тренери збірної оцінюють такий виступ?

— Вони задоволені, адже раніше такого вдалого результату ми не показували. У командному заліку ми посіли друге місце, пропустивши вперед тільки росіянок, які є одними з найсильніших у світі.

— В Україні не часто проводять змагання такого рівня. Як миколаївці підготувалися до першості Європи?

— Організатори — молодці, постаралися на славу. Я бувала на багатьох міжнародних стартах, і мені є з чим порівнювати: чемпіонат Європи Україна провела гідно. Харчування, поселення — все було на рівні. А ще — чимало глядачів: приємно виступати перед численною аудиторією.

«Хочу виграти все в любительському боксі»

— У 2012 році на Олімпійських іграх вперше буде представлений жіночий бокс. Мрієте про медаль із Лондона?

— Звичайно, що перемога на Іграх є мрією кожного спортсмена. Але спочатку треба вибороти ліцензію, показавши гарні результати на наступних чемпіонатах світу і Європи. Світовий форум, до речі, наступного року пройде якраз в Англії.

— Не боїтеся, що в збірній можуть з’явитися конкурентки, які поборються з вами за право поїхати до Лондона?

— Я розумію, що після того, як жіночий бокс набув олімпійського статусу, моя вагова категорія буде дуже привабливою для інших спортсменок. Але віддавати завойовані позиції просто так не збираюсь, буду за них боротися. У цьому році в нас ще буде Кубок України, а наступний рік традиційно почнемо чемпіонатом країни.

— Якщо в чоловічому боксі спортсмен­любитель досягає високих результатів, одразу ж починають говорити про його перехід у професіонали. У вас є схожі амбіції?

— Поки що ні. Для початку, потрібно підкорити всі вершини в любительському боксі, виграти не тільки європейські змагання, а й світові. А що буде за кілька років — побачимо.

«У тренера я одна така»

— Як узагалі в житті української дівчини з’явився такий, здавалося б, чоловічий вид спорту, як бокс?

— Виник у 16 років, і зовсім несподівано. Тоді я вже перепробувала кілька спортивних секцій, зокрема баскетбол, волейбол, легку атлетику. І якось потрапила до спортзалу, де займалися боксери. Найбільше здивувало те, що там боксували не лише хлопці, а й дівчата. Тренер мене помітив, підійшов і запитав, чи не хочу й я спробувати власні сили. У мене перше запитання: а скільки це коштує? Виявилося, що ніскільки, й уже незабаром приєдналася до цієї компанії.

— А як поставилася до такого повороту в житті ваша родина? Сумнівно, що позитивно.

— А вони спочатку взагалі нічого не знали. Смішно сказати: два роки я приховувала, що займаюся боксом. Відкрилася батькам у 18 років, коли здобула бронзову нагороду чемпіонату України.

— Невже за два роки не виникало підозр, адже синці на обличчі точно мали бути?

— Я з дитинства займалася ігровими видами спорту, де вистачає контактів. Але батьки були раді, коли дізналися, що нове захоплення приносить позитивні результати.

— Зараз рідні й друзі не переконують покинути це все?

— І таке буває. Іноді кажуть — навіщо тобі постійно по голові отримувати, облиш. Але в мене тепер залізний аргумент: мені подобається, й це власний вибір. Тим більше, що не люблю з друзями розмовляти про бокс, і вони це теж розуміють.

— У дитинстві вистачало бійок з дівчатами чи навіть з хлопцями?

— «Побушувати» любила, це факт. Але ніколи не думала, що колись дійду до боксу як спортсменка. Якби на той момент довелося платити за тренування, то точно б не пішла в секцію, бо для моїх батьків це було б проблемою.

— Окрім вас, є ще в Ковелі боксерки, які з часом можуть показати високі результати?

— У свого тренера я одна вже шість років. Інколи приходять дівчата, але довго не витримують. Це не означає, що Віктор Вікторович тренує лише мене — він радо допомагає й іншим спортсменкам, які хочуть займатися чи просять у нього поради.

— Часто можна почути думку, що бокс — не жіноча справа. Навіть самі чоловікибоксери таке іноді заявляють. Що кажете у відповідь?

— Я не заперечую, що це більш чоловіча справа. З іншого боку, ніхто ж не змушує жінок займатися боксом — ми всі самі обрали свій шлях у житті.

«На тренуваннях боксую з хлопцями»

— Молоді атлети завжди мають приклади, на які рівняються. Хто для вас є кумиром?

— Для мене це спортсмени, з якими я займаюсь у себе в Ковелі. Часто боксую з хлопцями — це допомагає в розвитку майстерності. Багато чого взяла від подруг по збірній.

— А як же стосовно всесвітніх зірок на кшталт Лайли Алі, доньки Мохаммеда Алі, або братів Кличків?

— Віталія чи Володимира, хоч вони й славетні боксери, я не можу назвати своїм взірцем. Вони — важковаговики, а мені більш до вподоби легкі спортсмени, які покладаються радше на техніку, ніж на силу удару.

— Тетяно, чим ви займаєтесь поза боксом?

— Люблю пограти в баскетбол чи волейбол. Навіть футбол мені близький, бо брат грає за ковельську команду в чемпіонаті області. Із друзями відпочити люблю.

— Бачили стрічку Клінта Іствуда, в якій він показав долю жінки­боксера?

— «Крихітка на мільйон доларів» мені сподобалася, хоча завершення дуже вже сумне. Я надаю перевагу «хепіендам».

ДОСЬЄ «УМ»

Тетяна Коб

Майстер спорту міжнародного класу з боксу (вагова категорія — до 51 кг).

Народилася 5 жовтня 1987 р. у Ковелі (Волинська обл.).

Чемпіонка Європи 2009 р., учасниця чемпіонату світу 2009 р. (п’яте місце).

Перший і теперішній тренер — Віктор Рогатін.

Навчається в Луцькому національному університеті ім. Лесі Українки (спеціалізація — фізичне виховання).

Зріст — 160 см, вага — 51 кг.

Залишіть коментар

Коментар *

Поля позначені червоною зірочкою * є обов’язковими для заповнення!