Андрій Орловський: «Слід оперувати організм літератури, видаливши пухлину вульгарності»

Хтось  колись порівнював поезію зі страхом, що, мовляв, пишуть саме від цього маніакального відчуття. Але, здається, більшість поетів не можуть показати на сцені свої справжні емоції. Зазвичай, от вони такі скуті . Так от,  це не про Андрія Орловського, людину, яка повністю рве на шматки всі уявлення про сучасну українську поезію, яка знає про що вона пише і що має на увазі. Говорили ми з Андрієм загалом про літературу, мужиків та студенток з філософського…

1. Як відомо, літсцену на фестивалі “Сусідній світ-2011″ організувало творче об’єднання “Бритва”, як вважаєш, у вас це вийшло, і що хотілося б виправити в наступному році? 

- Не вважаю, що у нас все вийшло на тому рівні, на якому я б цього хотів. Це пов’язано із наступними помилками: в першу чергу, звичайно, моїми, але і оргкомітету, а так само моїх колег по літературній сцені. Виправляти будемо багато чого. Я вчора вже обговорював деталі з керівництвом фестивалю – ми врахуємо помилки цього року. Про що конкретно йдеться: наступного року ми будемо набагато ретельніше підходити до підбору авторів та їх матеріалу, щоб не допустити повторення поведінки деяких “кадрів” на фестивалі, спробуємо поліпшити умови проживання та перебування для основної п’ятірки поетів, проведемо більш широку рекламну компанію по висвітленню подій літературної сцени.

2. Чому не склались ваші стосунки з харківським угрупуванням “H40″ чи все-таки склались?
-Не склались? Не думаю, що це так. Я, в усякому разі, не маю ніякої особистої неприязні ні до кого з харківських хлопців. Ми просто по-різному бачимо літературу, мистецтво, причому, місцями, наскільки я розумію, – діаметрально-протилежно. Інша справа, що люди, які серйозно займаються нею, ставляться один до одного  так само, як ставляться до віршів одне одного. А ось вже починаються конфлікти. Деякі з цих авторів – це метелики – без минулого, без майбутнього (що найстрашніше, адже “только грядущее область поэта”), нічого за собою не залишають – ні в душі читача (або слухача), ні в голові, хіба що тільки пару порожніх пляшок з-під портвейну або коньяку. Від цього нудить, це викликає неприязнь і, можливо, саме тому виникають конфлікти. Але ні ТО “Бритва”, ні, сподіваюся, вони не хочуть їх розвитку. Ми хай і по-різному, але робимо одну справу.

3. А повертаючись до “Бритви”, назва об’єднання пішла від назви твоєї поеми, вірно? У 2011 налічується 11 учасників. Із червня представництво є навіть у Львові. Тобто ви існуєте вже добрих 2 роки, чи задоволений ти вашим розвитком?
-Вірно, від поеми. Це була моя перша серйозна художня робота. Знаєш, я не можу тобі до ладу сказати скільки зараз учасників в “Бритві”. У нас за це літо відкривається чотири відділення – Львів, Сімферополь, Харків і Київ. Я ще не до кінця знаю штат кожного відділення, тому точної цифри не маю. Два роки ТО “Бритва” виповнюється 12 вересня. Під цю подію ми зробимо в Одесі невеликий фестиваль, швидше за все. Я ДУЖЕ задоволений. За два роки ми, наші друзі, багато хто з тих, з ким ми співпрацюємо стали сильними творчими одиницями в панорамі сучасного мистецтва. Ми багато чого зробили вперше на території Україні. Ми багато чого ще зробимо. На всіх наших великих заходах, спрямованих виключно на розвиток культури, ми не заробили ні копійки, зате зберегли хороші стосунки з усіма, у нас постійно людно й цікаво. Ще раз скажу – я дуже задоволений.

4. Ти не раз натякаєш на свою чесність у літературі, і от знову таки гасло “бритви”: “мистецтво повинно бути чесним”, невже навколо так багато нещирих поетів, що на цьому потрібно акцентувати увагу?
- Їх не просто багато, їх більшість. І я акцентую на цьому увагу не для того, щоб якось виділитися, підкреслити себе на їхньому тлі, а для того, щоб навпаки з’єднати, об’єднати під цим словосполученням багатьох сильних і цікавих авторів. Зараз я закінчив своє есе “Фундамент Чесної Літератури” або в скорочені – Ф.Ч.Л., де я повністю розписую, якою саме я бачу сучасну, актуальну і чесну літературу. Це – фактично величезний коментар до нашого травневого маніфесту “Принцип Серця”.

5. До речі, у тебе досить таки відчайдушна та щира манера читання віршів, як довго ти шліфував це вміння?
-Саме стільки, скільки взагалі пишу. Моє перше публічне читання було 7 травня 2008 року, тобто вже близько трьох років.

6. Хтось сказав, що перед виступом тебе треба розізлити, щоб ти краще емоційно виклався на сцені, чи правда це, і якщо так, то як діє такий метод?
-У цьому є частка правди. Коли я злюся, то набагато краще читаю. Мої вірші – це настрої смутку, радості, гніву – зрідка спокою. Вони не фантики, це – друзки скла. І читаються вони відповідно краще, саме в такому стані, коли скло б’єш, зуби скриплять.

7. Нагадав мені Льоху Ніконова, у нього теж незвичайний талант читання віршів. Наскільки мені відомо ви співпрацюєте, розкажи, будь ласка, як ви з ним списалися, бо воістину, напевно, є чим похвалитися?
-Ніконов? Все почалося в 2004 році, коли я вперше почув “ПТВП”. Пару років тому я знав напам’ять “Нехардкор”. У 2008-ому ми вирішили привезти його в Україну. У той час Ніконов був для мене не просто російським поетом, він був моєю іконою. Тоді я сам відчував якусь внутрішню кризу, не міг писати ні пісні, ні вірші – варто було мені тільки відкрити його книгу, я розумів, що все, що я роблю – повний відстій. Тому в 2008-ому я поїхав до Києва знайомитися з ним тільки з однією метою – або зрозуміти, що він Бог, канонізувати його і закинути все, розуміючи що є недосяжні поетичні вершини, нехай в особі хоча б однієї надлюдської істоти, або зрозуміти, що він звичайна людина, і тоді просто переступивши “ніконовщину” на своєму шляху йти далі. Ніконов виявився звичайним, втомленим 30-тилітнім чоловіком (принаймні, саме таке враження він справив). Я катував його багато годин питаннями, які у мене скупчилися за чотири роки і отримавши на них відповіді, наповненим і впевненим у собі повернувся з Києва. Наступна наша зустріч виявилася більш плідною для обох. В рамках його туру по Україні ми разом з ним виступили в одеському клубі “Вихід”, що для мене було неймовірно важливим, я сильно переживав, але все пройшло досить добре, Ніконов дав мені кілька хороших порад, хвалив вірші. З тих пір я періодично дзвонив йому, остання наша зустріч відбулася в Петербурзі у нього вдома. Він погодився виступити редактором мого есе про нього, сильно допоміг мені з організацією мого концерту. Я сподіваюся, що ми ще побачимося, щось зробимо разом.

8. А як щодо україномовної поезії? Цікавишся, і якщо так, то є щось (хтось) улюблене?
-Не цікавлюся.

9. Так категорично? А пробував писати українською, як виходило і чому все ж вибрав російську?
-Сам я пишу на тій мові, якою думаю, а це – російська. Я вважаю, що українська мова не має достатньої лексичної бази – в усякому разі на тому рівні, на якому я її знаю. До цього можна ще додати те, що я ще не зустрічав жодного україномовного поета, який зачепив би, дав мені відчути або зрозуміти щось важливе.

10. Нещодавно у тебе вийшла друга книга “уметь стрелять”, як думаєш,чи влучив ти?
-Мені здається, що влучив. Я цілком задоволений нею. Вона є саме тією скелею, з якої стрибають (а вгору летять, або вниз – це вже як вийде) у прірву літератури. Місцями слабка, місцями сильна, але вона вийшла атмосферною, ідейною. Саме класичний початок. Наступна книга буде зовсім іншою. Сильніше, гостріше – я вже знаю якою саме вона буде.

11. Ти запозичив методу продаваних книг у співачки Умки, так? коли читач платить за книгу стільки, скільки він вважає за потрібне,чи діє ця система на гаманець?
-Не діє. Насправді – це на те й виходить.

12. От мені дуже цікаво: яка твоя читацька аудиторія?Просто ти такий буваєш різний, і аудиторія , мабуть, теж доволі різношерстна?
-У мене її немає. І, я думаю, що цим можна пишатися. Цільова аудиторія є у більшості сучасних поетів. Вони пишуть спеціально для тих-то, таких-то, такими-то словами, пишуть вірші, які зрозуміє ЇХ читач. Але поет – це людина надзвичайної широти. Він не може бути обмежений колом тем, відтінків у віршах, формою, змістом. Я пишу те, що відчуваю. В основному в моїх віршах знаходять відгук або якісь соціальні проблеми, або почуття, як там за Єсеніним: “Быть поэтом это значит тоже/если правдыжизни не нарушить/рубцевать себя по нежной коже/кровью чувств ласкать чужиедуши”. І те, і інше є актуальним для людей різного віку, професій, соціального стану. Мене читають усі – літні люди, студентки з філософського, дами бальзаківського віку, чоловіки середніх років , невпевнені в собі старшокласниці. Але, так чи інакше, – це не моя заслуга, а всього лише тенденція ставлення до літератури в нашому столітті – основними відвідувачами поетичних концертів не тільки моїх, але і всіх інших є студенти старших курсів.

13. От ти доволі часто у своїх інтерв’ю згадуєш своїх улюблених поетів. Щойно згадав Єсеніна,  а ти відчуваєш риси цих митців у собі?
-Я навіть не знаю. Я – людина іншого століття, та я просто інша людина, говорити про подібності характерів можна тільки зі своїми сучасниками, знайомими, близькими людьми. Більшість моїх улюблених поетів належать до інших поколіннь, до іншого століття. А порівнювати характери тільки за враженнями про них їхніх друзів та біографів – нерозумно.

14. І тоді таке питання не в тему: у тебе було музичне минуле, а зараз досить модно змішувати музику і літературу , чи варто чекати подібних викабельок від тебе?)
-А навіщо загадувати?) Все може бути. Але це буде тільки оригінальна музика – своя або знайомих діджеїв і композиторів. Я досить негативно ставлюся до того, що люди читають вірші під однаковий мінус – того ж самого Ріхтера або іншу неокласику, наприклад. Це досить цікаво на записі, але коли людина виходить на сцену і читає під мінус – це означає, що їй самій не вистачає повноти для того, щоб захопити зал тільки своїм голосом, тільки своєю поезією, не використовуючи при цьому додатковий духовний боєприпас – музику або відео якесь на фоні.

15. А Який твій улюблений вірш із власного ?
- Улюблений? Наступний)) Ну а якщо серйозно – то “Они” або “Ты бы знала, как раздражают”.

16.Яка місія твоєї чесної літератури? 
-
Відповім фрагментом з Ф.Ч.Л.: “Причини, є сотні причин, по яких люди читають книги. Хтось намагається втекти від навколишнього світу, хтось хоче виманити таку думку, яка змінить розуміння якоїсь частини життя. Але якою б не була причина – не варто бачити в книзі більше, ніж у ній є насправді: кілька сотень сторінок, літр друкарської фарби, прошита або проклеєна палітурка, яскрава (художник хоче продати) або мінімалістична (художник шукає себе) обкладинка. Прочитана книга, щоб з нею не трапилося опісля – загубиться вона або потрапить у зуби улюбленої сімейної собаки – повинна залишити слід в душі або голові людини. І залишити такий слід може далеко не кожна книга. Порожнеча ніколи не змусить задуматися, ніколи не змусить мріяти, радіти чи сумувати. На жаль, сучасний книжковий ринок , у своїй основній масі за винятком одиничних авторів і класиків, пропонує саме таку літературу. “Саме тому зараз йде мова про формування нової літератури, точніше не нової, а повторюся зі свого Ф.Ч.Л.: “Наша мета (першочергова) – не побудувати нову поетику. Граматичну зброю вже використано. Ми повинні не побудувати нове, а оперувати організм літератури, видаливши з нього пухлину вульгарності. Зробивши це, і кинувши в очищений грунт зерна нової лексики, сучасного Даля ми і виростимо нову літературу. “. Я поєдную навколо цього словосполучення “чесна література” сильних. Ми спробуємо будувати.

 

 

ты бы знала, как раздражают

твои друзья и привычки.

теперь говорю прямо, грубо.

но раньше

за твои губы

мог убить.

кому верить? кого любить?

ты была мыслима лишь одна,

словами невыразима.

кашель снега в квадрат окна

в нашу сухую зиму.

в нашу плаксивую осень

не находил себе места.

ты просыпалась обычно в восемь,

а я ждал уже под подъездом.

я ничего от тебя не требовал,

никогда не менял личин.

я ощутил на себе все следствия,

хоть и не знал причин.

за пол года я выкурил где-то сто девяносто пачек.

хочешь прикину блоками?

сдружившись окончательно с никотином,

уставшим, бродил под твоими окнами,

но самое главное – нелюбимым.

бОльшего зноя просило сердце:

для него было катастрофически мало.

я прятался (и не мог согреться)

в твоей нежности дырявые одеяла.

силы собственной воли поэта

собственного влюбленного бросили.

ты осталась наколотым силуэтом

на коже ушедшей осени.

 

9 июня 2011

02:00 – 05:00

 

 

Часть I. Они.

 

Политика. Терроризм. Реклама.

Торговля людьми и оружием.

Будущее? Фата моргана.

Они проповедуют равнодушие.

Не созидают. Не строят. Не рушат.

Они не мечтают. Они продают:

 

Квадратные метры на уровне моря.

Квадратные метры над ними выше.

Страницы в учебниках по истории.

Заводы. Подвалы. Крыши.

Пролеты и этажи.

Расскажи,

Пусть слова твои, как ножи -

Универсальный ответ

Этим людям в Бугатти и Фордах,

Как ты злишься и хочешь купить пистолет

При виде политиков на бигбордах.

 

Так проданы души и города.

Так ухмыляются первые полосы -

Заказные лица газет.

Есть в новой “правде” правда? да?

Сомневаюсь,

но кому об этом

сказать хватит голоса?

Мне?

Тебе?

 

Часть II.

 

Люди, которые мне неприятны

убили поэта Сергея Есенина -

Он плевал им стихами кровавыми в лица.

В струю всемирных репрессий влиться

Вышло у Бабеля -

Его кремировали в столице.

Пропал Мандельштам – тонкий художник слов.

В будущем, о котором пытался сказать

Расстрелянный Гумилев

Убит Мейерхольд.

Бунина довели до отчаяния.

Ван Гог и Рембо умерли в нищете.

Пастернака травила партийная вертикаль.

Люди, которые мне неприятны

бойкотировали Риффеншталь.

Люди, которые мне неприятны

судили Иосифа Бродского,

сжигали тоннами книги.

Люди, которые мне неприятны

вводили пехоту в Варшаву и Ригу.

Душили в Праге весну!

Они возводили Берлинские стены!

Они делали в храмах музеи

научного атеизма

и спиливали кресты!

Взрывали мосты!

Кидали бомбы на Хиросиму!

Строили концлагеря.

И голод стучал по вискам

Пустых площадей в Петербурге.

Может быть я это зря?

Прыгаю по кускам

Обвалившейся исторической штукатурки?

Не зря.

Не зря вспоминаю и говорю

Про людей, которые мне неприятны.

Как они нарушали обеты.

Как прОпиты и забыты клятвы.

Как судьбы ломали в борьбе.

Как открывали святые секреты.

Интересно, а были ли неприятны

Все они сами себе?

 

// 14 мая 2011 года

 

Залишіть коментар

Коментар *

Поля позначені червоною зірочкою * є обов’язковими для заповнення!