Гурт «Ріплей»: «Наші пісні ставлять на “replay”!»

Братися за створення нового музичного проекту – справа дуже ризикована та непрогнозована. Музикантів можуть не сприйняти, розкритикувати – але саме з цього розпочинали усі. Потужно та вдало розпочав свою кар’єру луцький гурт «Ріплей». Команда не проіснувала ще року, але вже завоювала прихильність місцевої публіки та виступила на численних фестивалях і концертах. Нині «Ріплей» – це вокал Маргарити Тишкевич, гітара Дмитра Лазарєва, барабани Олександра Дроздова, клавіші Петра Свіста та бас Артура Черчика. Редакція «Молодіжного порталу Волині» спілкується з музикантами про творчість, місцеву публіку, українських виконавців та атмосферу, яка панує у колективі…

Ми зараз знаходимось на вашій репетиційній базі. Чи часто ви тут збираєтесь, над чим працюєте?

- Зазвичай, орієнтовно тричі на тиждень. Якщо маємо на носі якісь концертні виступи, тоді частіше. Інколи буває, що для якогось виступу ми спеціально готуємо особливу програму – приміром, повністю перероблюємо свої пісні в акустичний формат – тоді ледь не ночуємо тут. Є в нас теж звичка збиратися після відіграних концертів: ми переглядаємо записане відео, аналізуємо, ділимося враженнями, критикуємо – словом, працюємо над собою.

- А як з’являються нові композиції? Я – людина дуже далека від процесу творення музики, тому мені завжди було цікаво як безпосередньо народжується пісня.

- Насправді усе дуже просто. Ріта приносить ідеї, тексти пісень. Якщо у неї є вже якесь уявлення про те, як має звучати трек, то вона нам наспівує, і ми намагаємось підігрувати. Якщо немає мелодії в голові – тоді фантазуємо колективно. Буває, що з першого разу виходить гарно, і той чорновий варіант майже не відрізняється від кінцевого. А, приміром, пісня «Пустота» кардинально змінювалась в процесі творення. Спочатку ми робили її взагалі фанковою.

- У вас є уже чітко сформована програма з восьми пісень. Яким чином ви її обираєте, чи залежить це від формату виступу?

-  Щоразу ми її не формуємо, ми вже один раз вибрали, а потім тільки викидаємо зайве (Сміються, – авт.). Насправді ми найперше зважаємо на те, де виступатимемо. Якщо це якийсь open-air, то туди підходять більш драйвові пісні.

- Ви вже маєте досвід виступів і у клубах, і на концертах під відкритим небом. Відчуваєте якусь різницю по ту сторону сцени?

- Звісно, відчуваємо. У клубах виступати набагато складніше. Навіть не складніше, а просто інакше. У клубах більш закритий формат виступів, тобто ми відчуваємо прямий контакт з публікою. На великих концертах ми бачимо, що слухачі є, але не відчуваємо їх так близько. «Зарядити» публіку в клубі набагато складніше, бо вона туди прийшла не конкретно послухати музику, а просто гарно провести час, поїсти, поспілкуватися з друзями. Відірвати голодну людину від салату своєю музикою – це треба вміти.

 

- Ви встигли багато поїздити по різних містах. Що спільного між слухачами обласних центрів та менших міст?

- Так, ми проїздили цілий концертний тур «Djuice-Форпостів» по Волинській області. Виступали в таких українських мегаполісах як Нововолинськ, Ковель, Володимир-Волинський, Ківерці, Іваничі. Там люди більш голодні на концерти, їм цікаво, що відбувається в місті, тому приходять усі, і усі задоволені. У Луцьку з цим складніше, в нас публіка вибагливіша, але згуртованіша. Тобто тут люди або пасивні, або активні. У менших містах люди не звикли до такого. Якщо відбувається безкоштовний концерт – на нього йдуть всі. Причому у кожного різна реакція – хтось відривається, хтось просто слухає, хтось підспівує, а хтось може кричати: «Ріта, я тебе люблю». Цікаво спостерігати за такою реакцією.

- Є середньостатистичний слухач гурту «Ріплей»?

- Чесно кажучи, ми поки взагалі не відчуваємо якогось конкретного слухача своєї музики. І це природньо, адже у всіх містах, де ми виступали, нас бачили вперше. Є надія, що наступного разу, коли ми приїдемо у те саме місце, вже хтось прийде цілеспрямовано, аби послухати «Ріплей».

- Вам самим подобається те, що ви граєте? Хочеться, слухаючи «Ріплей», натискати  на кнопку «replay» у себе в програвачі?

- Насправді для будь-яких музикантів важливо грати таку музику, яку б ти сам потім слухав з задоволенням. Ми б слухали. Було б цікаво почути місцевий гурт саме такого формату. Нам, до речі, багато хто каже, що ставлять наші пісні на повтор, тобто тиснуть «replay».

Є на кого рівнятися з українських виконавців?

-  Безперечно, є. Особливо у професійному аспекті. Цікаво було б співпрацювати з деякими виконавцями. Співпрацювати – тобто перейняти досвід, навчитися чогось, а не носити їм гітари (Сміються, – авт.). Професіонали на українській естраді – це однозначно «Океан Ельзи», «Гайдамаки», «Mad Heads XL», «Бумбокс», «Друга ріка». Особливо є чого повчитися у «Гайдамаків». Це команда європейського рівня, яка їздить виступати по всьому світу, а от в Україні їх, на жаль, не сприймають як належне.

- «Replay» - це світовий бренд одягу, а в Бразилії є гурт «Riplay». Не нарікають вас за плагіат?

- Поки ще ні з ким не судилися. (Сміються, – авт.) Назва ця справді співзвучна з багатьма іншими, але, якщо вже на те пішло, то ім’я нашого гурту пишеться кирилицею. «Ріплей» – це насамперед гра з Рітою. Так можна розшифрувати нашу назву.

- На одному зі своїх концертів Степан Гіга впав в оркестрову яму :). Чи трапляються з вами якісь цікаві та неординарні випадки?  

- Ми б хотіли усім колективом потрапити на цей концерт! (Сміються, – авт.) На відміну від нього, у нас все добре. Нікуди не падаємо, інструментів не забуваємо, акордів теж. Буває, що сваримось між собою, але це пояснюється тим, що ми творчі люди, дуже емоційні.

- А як у вас з гендерною рівністю? Одна дівчина і чотири хлопці витримують одне одного в колективі?

- Всі вже давно один до одного звикли, тому все добре. Єдине, що ми часто перекручуємо Рітині слова пісень.  У нас в кожного треку є своя неофіційна назва. Ну, наприклад, «Пустота» ми називаємо «Всё в пустую», пісню «Відео» – «Home видео», «Ти існуєш» – «Ты существуешь». Та й таке :)!

- Спасибі за плідну розмову. Вам – креативних ідей, якісного звучання, вдячних слухачів і всеукраїнського визнання!

 

Розмову вела Анастасія Передрій

  1. sten коментує:

    музика посередня
    тексти ні про що
    солістка деревяана
    примітивний попрок

  2. endy коментує:

    ae, аццтой бездарный така музыка уже никому не нужна

  3. сашко коментує:

    я так не думаю, хоч рыплей і не показує нічого нового і йому не пощастило з яскравим харизматичним фронтемном, але музику вони роблять якісну. якби поміняли солістку то може стало б краще. але вони хоч не соромлять луцьк і круто представляють його на рівні з фіолетом хоча рівняти їх неконструктивно
     
    вони молоді і вних все попереду
    енді та стен зробіть свої групи для початку
    і покажіть клас на сценах україни
     
     

    • endy коментує:

      сашко, ты безтолочь; будущего у них нету как и смысла в песнях; мне интересно как их солистка свои дурацкие песни пишет; это же просто редкий атстой, извените; или гитарист из барабанщиком – их партии содраны из западной поп-рок класики; на уровне из фиолетом? фиолет делают хоть и поп музыку но зато какую, их слушают у наи и за бугром разные люди разних возростов и вкусов; их есперимент это что то и харизма коласа  – они это единственное интересное что имеет сейчас луцк и западная украина
      риплей и не всплывает, ребятка
       

  4. Слухачка коментує:

    А мені вони сподобались!

    • Юл коментує:

      Дуже романтична виконавиця, це той випадок коли хочеться слухати не музику а голос, хоча музика та аранжування на високому рівні! Ріплею бути і дарувати нові кльові пісні. А кому не подобається – НЕ СЛУХАЙТЕ! 

Залишіть коментар

Коментар *

Поля позначені червоною зірочкою * є обов’язковими для заповнення!