Володимир Смоляр: “Приємно, що наші випускники користуються попитом на ринку праці”

Напередодні професійного свята педагогів розмовляємо з одним із найдосвідченіших освітян міста – директором вищого професійного училища Володимиром Смоляром.

- Володимире Анатолійовичу, скільки вже років очолюєте училище?

- Прийшов сюди ще у 1979-му і працював майстром виробничого навчання до 86-го. У тому ж році був переведений на посаду старшого майстра, і вже 1994-го на конкурсній основі мене призначили директором.

- Тобто реорганізація профтехучилища у вище професійне відбулася саме за вашого керівництва. У чому конкретно, крім назви, це виявляється?

- Приємно, що наші випускники користуються попитом на ринку праці, та й відгуки про них виключно позитивні. Тож, усвідомивши, що маємо великий потенціал у підготовці фахівців, а також творчий колектив, вирішили, що можемо здійснювати підготовку молодших спеціалістів. І в березні 2003 року Наказом Міністерства освіти і науки нашому навчальному закладу було присвоєно статус вищого професійного училища. Власне, це дало нам право готувати молодших спеціалістів за спеціальностями «кравець» і «електромонтер» з дворічним терміном навчання. Разом з тим ми вступили до навчально-виробничих комплексів трьох університетів: Львівського національного аграрного, Хмельницького університету легкої промисловості і Київського технологій і дизайну. Наші випускники – молодші спеціалісти мають право вступати до цих вузів без ЗНО за результатами співбесіди на третій курс. А це дуже важливий нюанс, який дає можливість дітям швидше здобути повну вищу освіту.

- Нині випускники шкіл перш за все намагаються вступити до закладів ІІІ-IV рівня акредитації. Які у зв’язку з цим бачите перспективи профтехосвіти і, зокрема, нашого ВПУ?

- По-перше, учні, які навчалися у нас за іншими спеціальностями, здають незалежне оцінювання і за своїм профілем (а часом і змінюють його) стають студентами вузів. Крім того, у Володимир-Волинському ВПУ щороку окремі спеціальності користуються особливим попитом, на них конкурс на місце сягає двох-трьох претендентів. Це, зокрема, електромонтер, електрогазозварник, продавець продовольчих/непродовольчих товарів.

Якщо проаналізувати нинішню вступну кампанію, то з 18-ти профтехучилищ області на 1 вересня держзамовлення виконали тільки сім, ми у тому числі. А це все-таки показник. Інші подібні заклади добирають учнів по сьогоднішній день. Приміром, до нас приїздили з Ковеля і Нововолинська і запрошували до своїх навчальних закладів тих абітурієнтів, які тут не пройшли зарахування. Тобто нестачі учнів не маємо, відповідно себе зарекомендували.

Діти й самі рекламують училище, розповідають одне одному про умови навчання, пільги… Приміром, ми безплатно харчуємо дітей: ті, хто проживає у гуртожитку, взагалі мають триразове харчування, а мешканці міста, а також учні, які доїжджають на навчання, безплатно обідають. Адже пари починаються о 9-й, а закінчуються о 16.40 – не можна за такий час не дати дитині поїсти щось свіже, сьогодні ж приготоване.

Натомість держава безплатно харчує тільки дітей-сиріт. Постає проблема: якщо нема фінансування, закривайте їдальню і переходьте на платне харчування. Але ми знайшли вихід, адже маємо 67 гектарів орної землі, вирощуємо зернові, цукрові і столові буряки, моркву, заготовляємо з допомогою дітей картоплю. Тож маємо власне борошно, крупи, цукор, самі випікаємо хліб, пиріжки… Не скажу, що кожного дня в меню є м’ясо чи риба – зараз і вдома не завжди собі таке дозволиш – але для дітей є свіжа, щойно приготована перша і друга страви, солодкий чай або компот. Тобто у плані харчування забезпечуємо себе самотужки.

- Підготовка фахівця з робітничої професії вимагає відповідної матеріально-технічної бази. Ви вже згадали про земельні угіддя, а чим іще може похвалитися училище?

- Маємо тракторний парк, сільськогосподарську техніку. Безперечно, вони застарілі, але є домовленість із керівниками підприємств, де учні проходять практику, а згодом і працюють, що ми досконало вчимо механізатора на тій техніці, яка в нас є, і коли він піде на виробництво, перевчити його на сучасну буде значно легше.

Щодо навчально-матеріальної бази, то три роки тому ми перейшли на дуальну форму навчання. Це співпраця зі спільним російсько-українсько-польським підприємством «Гербор Холдинг», для якого готуємо фахівців зі спеціальності «оператор на автоматичних та напівавтоматичних лініях у деревообробці». Для цього бази у нас не було, але дуальна форма навчання, а це і дозвіл Міністерства освіти, дає можливість проводити усе виробниче навчання, практику на базі цього підприємства. А там обладнання найсучасніше, надзвичайно дороге. За дуальною системою, учні три дні на тиждень мають теоретичні заняття, а два – виробниче навчання на «Герборі», там же проходять і практику. А далі підприємство стовідсотково забирає таких випускників на роботу. Це надзвичайно хороша система співпраці з базовиком, і тим завдячую безпосередньо Олегу Борбелюку, бо коли ми тільки започаткували цю справу, він і в училищі створив базу, тобто підготував обладнання, навчальний кабінет, забезпечив у ньому комп’ютеризацію. Саме таким має бути базовик, який дійсно допомагає навчальному закладу. Є перспектива переведення й інших спеціальностей на дуальну систему навчання.

- З якими ще підприємствами ведете подібну співпрацю?

- Це ПАТ «Луга», де проходять практику і куди з задоволенням ідуть на роботу наші випускники. У підготовці механізаторів співпрацюємо з Євгеном Шелепіною, який має сучасну техніку і, відповідно, можливість перевчити, про яку я вже згадував. До речі, механізаторські кадри користуються нині дуже великим попитом, постійно отримуємо прохання готувати більше фахівців цієї спеціальності.

- Як відгукнетеся про свій колектив?

- Творчий, стабільний, тут нема випадкових людей, хоча, звісно, і певна плинність кадрів є – комусь не подобається педагогічна діяльність… Але на місце таких людей приходять ті, хто дійсно хоче працювати з дітьми, робити з них хороших спеціалістів.

- А як ви сам, пане Володимире, прийшли до педагогіки?

- Якщо говорити відверто, то в систему освіти я потрапив випадково. До того працював у колгоспі помічником бригадира тракторної бригади, а невдовзі склалося так, що в училищі звільнилася вакансія майстра виробничого навчання… Я ж, за фахом інженер-механік, ніколи не думав, що стану педагогом. Спочатку було надзвичайно важко – раніше 24-ї години спати не лягав, бо ж треба було працювати з літературою. Не знав і методики, але навчився у наших же, дуже сильних викладачів – черпати досвід було в кого. А тепер, за стільки років, певно, досконало знаю все, що стосується педагогічної діяльності, вчу інших.

Щодо родини, то мама моя все життя була педагогом, а дружина працює вихователем у дитячому садку. Брат, закінчивши географічний факультет, також свого часу працював у школі, тож якась освітянська стежина все-таки є.

- Якраз перед нашим інтерв’ю ви мали пару – який предмет викладаєте?

- Викладаю «Основи керування автомобілем та безпеку дорожнього руху». Дисципліна пов’язана з підготовкою водіїв транспортних засобів, тож актуальна.

- ВПУ у місті відоме і сталевою дисципліною. Які маєте педагогічні підходи до виховання учнів?

- Нині я задоволений явкою учнів на заняття, але ми постійно перевіряємо її. Якщо дитина відсутня, одразу повідомляємо батьків; і вони, і викладачі знають про кожен її крок. Проводимо з учнями індивідуальну роботу, зустрічі з працівниками райвідділу внутрішніх справ, зокрема, відділу кримінальної міліції у справах дітей. Учні звикають до відповідних вимог, і це дає свій результат.

Якщо порівняти із загальноосвітньою школою, по закінченні училища діти отримують середню спеціальну освіту, диплом, трудову книжку, де вже буде записано три роки стажу, стипендію, те ж безплатне харчування. Учні самі розуміють такі переваги, але завжди націлюємо їх на те, що до них також ставляться певні вимоги.

Приємно усвідомлювати й те, що на щорічному конкурсі серед профтехучилищ області, ми ніколи не опускаємося нижче третього місця. Маємо досягнення і в художній самодіяльності, приміром, зведений хор працівників і учнів отримав статус народного. Коли про наш заклад позитивно відгукуються, завжди кажемо, що то заслуга не тільки педагогічного, а й учнівського колективу.

- Яке маєте професійне кредо?

- Хочу ще дуже багато зробити для цього навчального закладу, є чимало задумів. Та, звісно, труднощі маємо з фінансуванням, особливо капітальних видатків. Один із недоліків навчання – пристосовані приміщення, зокрема, будівля домініканського монастиря. Та вважаю, що найбільший рейтинг у області наше училище здобуло б тоді, коли б ми побудували сучасний комплекс. Свого часу таке будівництво було розпочате по Луцькій, 146 – котельня, гуртожиток на 220 місць, але все припинилося, як відомо, на державному рівні. Тож не знаю, чи вистачить у мене життєвого часу, але мрію збудувати такий комплекс для училища.

- Ваші політичні погляди?

- Імпоную керівництву Партії регіонів. На попередніх президентських виборах я був довіреною особою Віктора Януковича, а на нещодавніх місцевих пройшов депутатом по мажоритарному округу також як кандидат від цієї партії. Мені подобається, що все-таки є зміни на державному рівні. І хоч реформи декого лякають, вони ніколи не були легкими. Але я вірю в цю політичну силу і її значні досягнення.

- А які маєте враження від депутатської роботи?

- Мені приємно брати участь у громадському житті міста, адже, найперше, я й сам – житель Володимира і не можу стояти осторонь його проблем. Хочеться допомогти міській виконавчій владі, бо на фінансуванні якого б бюджету – чи то державного, чи обласного – не перебувало училище, я завжди відчував підтримку міського голови. Тож зараз просто не можу стояти осторонь громадського життя і не допомагати – тому, власне, і прийняв рішення іти в депутати. Я взагалі вболіваю за Володимир, не уявляю, як би мав жити, наприклад, у Києві, де все «тисне» на голову, у нас же – чистота, порядок.

- Поза всім, у місті ви, пане Володимир, відомі як людина з гарним почуттям гумору. То, може, на завершення розкажете улюблений анекдот?

- Знаєте, декілька років тому до нас приїздила Анастасія Філатенко з «Волині». Тоді за філіжанкою кави я розповів один анекдот, який вона пообіцяла надрукувати у рубриці «Доброго дня вам, люди». Я уклінно її просив, аби не писала, від кого вона його почула. Анекдот дійсно надрукували – без підпису. Але боюся, якщо зараз його розкажу, усе стане зрозуміло. Тому давайте краще без анекдотів (сміється).

Розмовляла Оксана ГОРАЙЧУК

Слово правди

Залишіть коментар

Коментар *

Поля позначені червоною зірочкою * є обов’язковими для заповнення!