Валентина Загрева: “Суми обумовлюють батьки”

Питання, що стосуються освіти, актуальні для багатьох. Саме цим і зумовлене бажання ВІПу поспілкуватися з Валентиною Загревою, заступником начальника управління освіти і науки облдержадміністрації.

На зустріч Валентина Ярославівна погодилася одразу. Однак зауважила, що розмовлятимемо виключно на освітянські теми, про особисте не балакатимемо. Мовляв, на те воно й – особисте.

– Валентино Ярославівно, давайте почнемо розмову з теми, котру обговорюють чи не з першого вересня: необхідність облаштування в міських школах душових та кімнат жіночої гігієни. Відповідне доручення підписав голова облдержадміністрації Борис Клімчук. Чи дійсно в тому є потреба?

– Так, є відповідне доручення голови облдержадміністрації, є окремі доручення, дані в протоколах селекторних нарад, де й виписана необхідність облаштування у навчальних закладах і душових кімнат, і кімнат жіночої гігієни. Ми завжди повинні дбати про чистоту душі та тіла. Ці питання вирішують і вдома, і на роботі, і в школі, адже гігієна – це здоров’я. Тому облаштування таких кімнат – важливий момент щодо забезпечення належних умов навчання і виховання саме культури гігієни.

Якщо порівняти вітчизняні навчальні заклади, наприклад, із російськими (випало побувати в іноземних школах: російських, польських, у закладах США), то варто відзначити, що там на ці питання звертають увагу. Тому, мабуть, і у нас вони – на часі.

Борис Клімчук доручив провести роботу щодо облаштування душових та кімнат жіночої гігієни у типових школах. Думаю, це – потрібна й хороша справа. Але необхідні кошти і час, аби виконати всі доручення. Робота триває, причому – поетапно і  планово. Згодом такі кімнати будуть у кожному типовому закладі, де проект дозволяє здійснити відповідні роботи. Тобто вказівку голови виконуємо.

– Але ж на облаштуванні кімнат справа не завершиться. Певно, доведеться змінити підходи до формування розкладу занять у школах. Зрештою, аби діти змогли прийняти душ після уроку фізкультури, його необхідно поставити останнім у розкладі або ж суттєво збільшувати перерви…

– Можливо, будуть подовжені перерви. Такі питання вирішуватимемо разом із батьками на засіданні піклувальної ради. Слід подумати, як краще все зробити, адже дитині необхідно мати рушник, відповідне взуття. Думаю, ці питання планово погоджуватимуть із батьками. Лише за їхньої згоди в навчальних закладах проводитимуть таку роботу. Батьків повідомлять обов’язково. Вони будуть активними учасниками процесу.

– Тобто батьки писатимуть відповідні заяви?

– Так. Якщо батьки не вважатимуть за потрібне, аби їхня дитина після уроку фізкультури приймала душ, то ніхто не змушуватиме. Питання гігієни – особисте питання кожного. Але коли воно стосується дітей, то вирішувати будуть батьки.

– У скількох навчальних закладах вже облаштовано такі кімнати?

– Із 332 типових спортивних залів 50 обладнано душовими кімнатами. Це невелика цифра, однак таку статистику маємо. Якщо ж говорити про типові навчальні заклади (їх є 408), то всюди функціонують санітарні кімнати. У 63 нетипових навчальних закладах обладнано санвузли. Тобто здійснили добудову, адже проект подібного не передбачав. До нового навчального року відновили ще 105 санітарних кімнат, у 38 проведено ремонти.

– Рік тому, напередодні виборів, коли ідею облаштування у сільських школах санітарних кімнат активно пропагував Борис Клімчук, відповідні роботи виконували не лише за бюджетні кошти. А у 2011-му?

– Зрозуміло, залучали спонсорські кошти. Ви знаєте, що Борис Петрович із благодійного фонду «Рідна Волинь» виділяє кошти на потреби навчальних закладів. Також отримали фінансування (для закладів освіти обласного підпорядкування) з обласного та місцевих бюджетів. Словом, залучали кошти загального фонду бюджету, адже сьогодні необхідно створити належні умови для виховання й навчання дітей. Однак разом із тим працюють і надвірні туалети, їх ніхто не закривав.

– Повернімося до душових кімнат. Чому для одних шкіл кошти знайшлися, зокрема Борис Клімчук обіцяв допомогти луцькій ЗОШ №9, а інші заклади повинні вирішувати цю проблему власними силами, а, як відомо, на господарську діяльність шкіл коштів виділяється вкрай мало?

– Борис Петрович як голова облдержадміністрації приймає рішення сам, коли й кому допомагати. Так, він був першого вересня у цьому навчальному закладі, бачив, як працює батьківський комітет та піклувальна рада, яку роботу з даного питання  розпочато. Можливо, не вистачало якоїсь суми, тож Борис Клімчук узявся допомогти. Що робитимуть інші заклади? Так, залучатимуть спонсорські кошти, батьки допомагатимуть. Звичайно, і з місцевих бюджетів виділятимуть гроші.

– Коли варто очікувати завершення процесу облаштування душових та кімнат жіночої гігієни? Терміни встановлено? Подейкують, що кілька директорів шкіл уже отримали на горіхи за зволікання…

– Термінів не встановлювали. Виходитимемо з бюджету. Для кожного навчального закладу потрібна інша сума, адже в одних школах така кімната була запланована проектом, а в інших  – ні. В останньому випадку потрібно виготовляти проектно-кошторисну документацію, а це також потребує коштів.

– Валентино Ярославівно, говорячи про навчальні заклади й кошти, не можу не поцікавитися, як ставитеся до так званих шкільних «поборів»? Хоча це явище, певно, не варто так називати, бо приміщення шкіл необхідно підтримувати у нормальному стані, а держава коштів практично не виділяє. Можливо, прийшов час легалізувати цю… доброчинність?

– Так батьки сьогодні є активними учасниками навчально-виховного процесу. Вони створюють актив класу і вирішують питання щодо облаштування навчального кабінету. Наприклад, хочуть замінити світильник або пофарбувати стіни в інший колір… Це – добре, що вони бажають кращого своїм дітям.

Візьмемо, до прикладу, початкову ланку навчання. Чотири роки учні проводять в одному класі. Всі хочуть, аби був затишок, євровікна, комфорт. Сьогодні держава в повному обсязі забезпечує заробітну плату для вчителів, оплату комунальних послуг, фінансує придбання комп’ютерної техніки, купує шкільні автобуси, підручники, програми. Звичайно, дещо виділяється і на капітальні ремонти. Правда, на такий ремонт, який бажають бачити батьки, грошей не вистачає.

Але треба сказати, що у закладах є піклувальні ради, котрі працюють згідно з положенням, в якому  прописано їх повноваження. Цей колегіальний орган – одна із найдієвіших моделей громадського управління. Його члени вирішують різноманітні проблеми, в тому числі й зміцнення матеріально-технічної бази закладу. На сучасному етапі це – один із шляхів вирішення фінансових питань. За кращого фінансування навчальні закладі були б більш незалежними. Але хочу додати, що зібраними коштами розпоряджаються самі батьки. На зборах звітують про використання. От, наприклад, у  9-й школі міста Луцька вся інформація з цього питання розміщена на стенді в коридорі.

– Чому в різних навчальних закладах батькам доводиться здавати різні суми: у гімназіях – мало не сотні, а у звичайних школах – кілька гривень? Як на мене, то в такий спосіб формуються заклади для заможних: мовляв, можеш собі дозволити, то віддаєш дитину у престижнішу школу, де розмір добровільних внесків більший, а ні – навчайся у звичайній.

– Суми обумовлюють батьки. Певно, варто зібрати тих, хто входить до піклувальної ради, і поговорити з ними на цю тему. Вони зможуть розповісти, чия це ініціатива, хто просить збирати кошти, про які суми йде мова? Саме батьки дуже багато ініціюють. Не підтримувати їх? Але ж доброчинність має право на існування. Хоча всьому має бути межа. Мені хочеться, аби ці добрі наміри зараховували до позитивного. Якщо батьки провели якусь роботу, то слід гордитися цим. Можливо, сьогодні не всі відгуки позитивні щодо цього. Десь, напевно, і класні керівники не так, як слід, себе поводили. Мені здається, що піклувальній раді бракує відкритості, прозорості, більше інформації слід доносити до громадськості.

– Тобто проблема в тому, що батьки не поінформовані як слід?

– Наприклад, я здаю гроші. Звичайно, що хотітиму дізнатися, як їх використали. Тоді й ставлення буде інакшим. Мені особисто здається, що батьківська піклувальна рада повинна працювати більш відкрито. Інформацію можна висвітлювати на сайтах, Інтернет-сторінках  навчального закладу або на сайтах регіональних управлінь освіти.

– У ході розмови Ви зауважили, що держава повністю забезпечує учнів підручниками. Дозволю собі не погодитися. Знайома розповіла, що в одній із луцьких шкіл у другому класі видали підручники різних років видання, котрі схожі лише назвою. Тож наскільки гостро стоїть проблема книгозабезпечення у волинських навчальних закладах?

– За інформацією, яку ми маємо, сьогодні загальноосвітні навчальні заклади забезпечені підручниками за рахунок Держбюджету. Із першого по дев’яті класи – на сто відсотків. Але треба сказати, що перші класи працюють за підручниками 2001 року видання, другий – 2002-го, третій – 2003-го, а четвертий – 2004-го. Цьогоріч заплановано видати  підручники для п’ятикласників. Щодо прикладу, який наводите, думаю, то – поодинокий випадок. Головне – дитина має підручник. Певно, в такій ситуації вчителеві на уроці варто більше уваги звертати на цей момент. Якщо ж говорити про десяті та одинадцяті класи, то учні забезпечені книгами на 90 відсотків до потреби.

– Давайте поговоримо про становище вчителя. Сьогодні захищений учень, але не педагог. На вашу думку, то – нормально, коли учням не можна навіть записувати зауваження в щоденник, бо це, буцімто, травмує психіку дитини?

– Згідно з основним законом держави – Конституцією, всі громадяни мають однакові права та захист. У законах також прописано всі права й обов’язки учасників навчального процесу: учня, вчителя, керівника, навіть батьків. А оскільки педагог безпосередньо дотичний до формування фізичного, психічного й духовного здоров’я дитини, то це питання, звичайно, вимагає особливої уваги. Педагог-професіонал особисто відповідальний за виконання покладених на нього обов’язків, котрі чітко прописані. Покликання вчителя – не стільки передати знання, уміння й навички, як усебічно й гармонійно розвивати дитину

Щодо зауважень у щоденнику, про які ви згадали, –  то  це форма спілкування вчителя з батьками і  всьому суспільству варто вчитися толерантності. Про це потрібно пам’ятати і керівникам, і педагогам, і батькам, і дітям. Лише спільна розмова дасть результат та порозуміння. У тій ситуації, де не вдається дійти згоди, потрібно запастися терпінням. Так, діти сьогодні дуже активні, але вони – чудові.

Обираючи професію вчителя, ми розуміємо, яку відповідальність на себе беремо. Педагог працює з душею дитини, на яку впливають і сімейні негаразди. Вчитель має це знати, повинен вивчити ситуацію до того, як учень сяде за парту. Необхідно спілкуватися з батьком та матір’ю і відчувати їхні стосунки. Впливати на дитину можна по-різному: добрим словом, суворим поглядом, жестом руки, словом врешті – зробити зауваження. Якщо ж і це не допомагає, то подарувати сонечко, яке плаче (коли говоримо про першокласників). Учитель має прийти до великої мудрості.

– А як впливати на старшокласника, котрий запросто може на словах відправити педагога… дуже далеко?

– Й таке буває. Але дає результат робота з батьками, однолітками, представниками учнівського самоврядування. Мені здається, на поведінку й свідомість найліпше вплинуть однолітки. Для того є актив класу. На таке має бути реакція самих учнів і вчителів. Зрештою, до цього ми їх і закликаємо. Якщо в класі навчається один чи два таких учні, про яких ви говорите, то решта – свідомі.

– Нині кардинально змінилися вимоги до шкільного вчителя. Дійшла такого висновку, прочитавши документ за підписом начальника міського управління освіти пана Гребенюка. Там зазначалося: кількість учнів із початковим рівнем знань повинна бути мінімальною, однак у той же час в Етичному кодексі українського вчителя записано наступне: «При оцінці досягнень учнів вчитель прагне до об’єктивності і справедливості». Як у таких умовах бути об’єктивним?

– Шкода, що не маємо перед очима цього документу. Можливо, в такий спосіб на якійсь педагогічній конференції педагоги для себе ставили саме таке завдання, аби поліпшити роботу й успішність.

– Дозвольте я перефразую.

– Прошу.

– Чи існують норми (зрозуміло, що неофіційні) щодо кількості учнів із початковим рівнем знань? Можливо, вчителеві, аби потім його зайвий раз не піднімали на нараді, ліпше завищити оцінку на бал-другий?

– Не можемо ми цього регламентувати. Коли набираємо діток до першого класу, то вивчаємо рівень їхній знань. По завершенні першого року навчання також. Тобто бачимо, як дитина розвивається, де треба батькам попрацювати, де вчителеві, де психологу або соціальному педагогові. Вимальовується картина, як допомогти дитині, якщо її фізичні й розумові здібності дозволяють. Можливо, учень хворів. То – один аспект. Можливо, загальний стан здоров’я не дозволяє відповідно вчитися, тоді варто рекомендувати пройти обстеження у психолого-медико-педагогічній консультації.

Не треба боятися спілкуватися з психологом та соціальним педагогом. Не варто висловлювати претензії, потрібно шукати причину, чому дитині важко навчатися. Можливо, батьки зайняті, не допомагають чи не хочуть займатися зі своїм чадом. Шукаємо причину, а тоді активізуємо роботу, допомагаємо.

– Як прокоментуєте ситуацію щодо закупівель картоплі управлінням освіти Луцької міської ради за відверто завищеною вартістю? Чому «другий хліб» для садочків придбали за такими шаленими цінами?

– Відповідно до Закону України «Про здійснення державних закупівель» було оголошено відкриті торги. Їх було проведено. Ті, хто зголосилися поставити відповідну кількість картоплі для дошкільних навчальних закладів Луцька, й узяли участь у торгах. Причина розвитку такої ситуації в тому, що управління освіти не вправі на власний розсуд обирати постачальника. Натомість слід дотримуватися норми закону – виконувати певні умови. Хто зголосився на торги, з того й обирали.

Що хочу додати – правомірність проведення державної закупівлі мають встановити правоохоронні органи. Якщо були порушення, то слід притягувати винних до відповідальності. А якщо сьогодні правоохоронні органи не роблять відповідних зауважень, то, значить, закупівля була проведена правильно. Можемо лише розвести руками, бо до цього процесу не долучилися організації, котрі могли запропонувати меншу ціну. Певно, врахували доставку картоплі, зберігання овочу. Аби дізнатися більше, варто звернутися безпосередньо до міського управління освіти Луцької міської ради.

– Щодо коштів. У 2009-му волинські освітяни отримали менше, ніж у попередні роки. В 2010-му фінансування покращилося на 22%. Таку статистику наводив начальник управління освіти і науки облдержадміністрації Михайло Попович. Цьогоріч як склалися справи з фінансуванням?

– Цифра, що була доведена Міністерством фінансів України на бюджет освітньої галузі Волинської області в 2011 році, становила один мільярд 412 мільйонів 663 тисячі гривень. Зведений бюджет освіти краю – один мільярд 418 мільйонів 800 тисяч. Якщо говорити про використання коштів, то з січня-місяця ми фінансували і 16 професійно-технічних закладів і Локачинську філію Оваднівського професійного ліцею. Сьогодні освіта області профінансована на 67, 6 відсотка. Боргів по зарплаті немає. Виплачено всі відпускні, матеріальна допомога. Це також позитив. Якщо ж говорити про бюджет, який закладаємо на 2012 рік, то установи, підпорядковані управлінню освіти і науки облдержадміністрації,  будуть фінансуватися на 20,7 відсотка більше.

– Збільшення фінансування слід пов’язувати із тим, що управлінню віднедавна доводиться опікуватися і професійно-технічними закладами?

– І з цим також. Але закладаються кошти на капітальні ремонти, на придбання необхідної техніки, транспорту тощо. Тому зменшення фінансування не буде. Навпаки матимемо збільшення. Це приємно.

– Чи почала працювати школа у с. Майдан Липненський Маневицького району? Влада області обіцяла, що дітвора сяде за парти до Дня вчителя.

– Школа ще не працює. Відкриття заплановане до кінця місяця. Сьогодні завершуємо внутрішні роботи й облаштовуємо територію довкола закладу. Сподіваюся, погода й фінанси дозволять відкрити школу в останні дні жовтня. Це буде ще один гарний подарунок для батьків, для дітей, для освітян.

– Валентино Ярославівно, свого часу саме Ви розкритикували кліп гурту «Інь-Янь» на пісню «А мне все пофиг». Мовляв, вона викривлює уявлення підростаючого покоління про сімейні цінності. Тоді ж заявляли, що у школах працює недостатня кількість психологів та соціальних педагогів. Ситуація змінилася?

– Тішить, що цей кліп сьогодні вже не побачиш. Мені здається, має бути спеціальний канал, де транслюватимуть такі пісні, але не для загалу. Потрібно продукувати більше позитивних передач, пісень, мелодій. Навіть у такий спосіб маємо навчати дітей. Всього недоброго вони навчаться самі. Інколи аж дивуєшся, як примудряються. Хочу наголосити, що не виступаю проти цього гурту, але вважаю, пісня – не для дитячих вух.

Щодо соціально-психологічної служби, то сьогодні в ній працюють 665 фахівців, а в 2009 році було лише 596 осіб. Однак ще маємо дефіцит ставок. Понад 300 ставок практичних психологів потрібні в заклади області та понад 200 ставок – соціальних педагогів. Над цим максимально працюватимемо у 2012-му. Більше розповідати слід про добре. На позитивних прикладах необхідно виховувати підростаюче покоління. Тоді добрішим буде світ.

Розмовляла Ірина СЕМЕНЮК

Волинський Iнформацiйний Портал OnLine

Залишіть коментар

Коментар *

Поля позначені червоною зірочкою * є обов’язковими для заповнення!