Галицький: “Замість того, щоб їхати до збірної України, дівчата їдуть до санаторію”

Не приховує Богуслав Галицький, від яких персон зараз на Волині залежить розвиток волейболу. Про те, у яких умовах тренуються нині волинські волейболістки, як розвивається волейбольний спорт в Україні, і про те, чому дитячо-юнацький спорт в області занепадає, розповідає директор ОДЮСШ в інтерв’ю нашому виданню.

– Вітаю Вас із успішним стартом у Суперлізі з жіночого волейболу. Як ви можете охарактеризувати рівень чемпіонату в новому сезоні? Чи він вищий, ніж у попередньому році?

Дивлячись, як грають команди, рівень чемпіонату звичайно став кращий, підвищився. Команди посилились, дехто брав і іноземних гравців у клуби. Наприклад, «Сєвєродонецьк» програє «Євпаторії», коли ще у тому році «Євпаторія» була аутсайдером, майже ні у кого не вигравала. Цього року вони вже очки набирають на початку чемпіонату.

– Якщо говорити про «Континіум-Волинь-Унівеситет», які зміни відбулися у складі команди. Чи вона підсилилась?

Ми взяли трьох гравців. Взяли з Тернополя Олену Туркулу, яка була капітаном місцевої волейбольної команди, грала за збірну України. Ми взяли іншого гравця, яка грала у збірній молодіжній Україні – Аллу Політанську. Крім того, ми взяли і ліберо з Євпаторії – Оксану Підгурську. Тобто всі місця у команді, з якими у нас раніше були проблеми, наразі заповнені.

– Якось у коментарі «ВП» президент клубу «Континіум-Волинь-Унівеситет», депутат Волинської обласної ради Степан Івахів зауважив: «У спортсменів доля важча, ніж у будь-кого з інших працівників. Працівник може вийти на роботу, а може не вийти. А спортсмен не вийде на тренування, а потім не грає». У яких темпах зараз готуються до ігор волинські спортсменки? Цьогоріч у порівнянні з минулими роками збільшилась інтенсивність тренувань, навантаження?

Ні. Цього не можна робити. В іншому випадку можна просто пограти місяць – і більше не грати. У спортсменок ідуть ті самі навантаження, ті самі тренування відповідно до потреб Суперліги. Ми проводимо по два тренування на день. Зранку – дві години, після обіду – три години. Тобто волейболістки працюють по 5 годин на день і мають один вихідний на тиждень. І ми у цьому режимі працюємо уже 5 років.

– Як відомо, щоб отримати майстра спорту, потрібно успішно провести сезон – здобути перемогу у чемпіонаті. Скільки зараз майстрів спорту перебуває у складі вашої команди?

Для цього дійсно потрібно або вибороти Кубок України, або у чемпіонаті «бути у призах». Тоді ми і отримаємо майстрів спорту. Або ж «потрапити у призи» у чемпіонаті Європи. Тому працюємо по цих напрямках.

До речі, ми вже раз грали у фіналі кубку, на півкроку були від майстрів спорту. Тоді нам не повезло, цього року будемо надіятись – може, більше повезе.

Зараз же у команді два майстри спорту. Дівчата раніше виступали за національні збірні.

– На продовження теми про спортивні плани. Певно, аби готуватися до єврозмагань, потрібно проводити час від часу спаринги з іноземними клубами. Чи часто «Континіум-Волинь-Унівеситет» проводить такі зустрічі?

Ми у вересні провели три міжнародних турніри. Ми були на двох турнірах у Білорусії та у Польщі – на останньому турнірі. До слова, в останніх змаганнях брала участь всім відома польська «Уралочка». Участь у такому турнірі дала нам можливість і підготуватися до чемпіонату, хоча і грали ми без основних гравців. Але ми придивилися, як показує себе у грі другий склад команди.

– Якщо порівнювати рівень нашого жіночого волейболу, волинського, із закордонним. У чому полягає основна різниця?

Ну якщо говорити про поляків, то у них рівень волейболу набагато вищий. Поляки є у всіх вікових групах чемпіонату Європи – у юнацькому, молодіжному, дорослому. Причому грають у фіналах і привозять медалі.

От зараз наші мають їхати на відбірковий цикл Олімпійських ігор. Ну що це за постановка у часі? Якщо 8-ого числа їм вже треба буде в Азербайджані грати з командами цієї країни, Словенії, Угорщини. Що вони можуть зробити, якщо у нас кубкові змагання завершуються 29-ого. У кращому випадку вони туди зможуть приїхати 2-ого числа. Як можна за кілька днів збірну до змагань підготувати?

А не потрібно було цей Кубок зараз проводити. А замість Кубку слід було національний збір провести. А ці питання у міністерській компетенції і у компетенції Федерації волейболу – дати команді спаринг-партнера, а тоді вже їхати до Азербайджану, боротися за вихід на Олімпійські ігри.

А зараз якось так склалося, що все робиться «під чемпіонат» , а питання збірної нікого не цікавлять. Ні міністерство, ні тим більше Федерацію.

У такому випадку наш чемпіонат може з часом стати нікому не потрібним, бо наша збірна не буде ніде виступати. Чемпіонат потрібен тоді, коли збірна є сильною, коли вона комплектується. Аби з цього ж чемпіонату можна було укомплектувати сильну збірну і виступати успішно на європейських, світових чемпіонатах, на відборі до Олімпійських ігор. У нас виходить так, що збірна нікому не потрібна.

Я відповідав за молодіжну збірну. Ми потрапляли у фінал, коли грали у Голландії, у півфіналі у Франції грали. Я це вже пройшов і вже знаю, що це таке.

– Ви кажете про неналежну підготовку збірної України до участі у міжнародних змаганнях. А взагалі, як часто волинських волейболісток викликають до збірних?

Я можу сказати, що двоє наших волейболісток виступали у складі юнацької збірної, п’ять – за молодіжну збірну і двоє – за національну.

Але знову ж таки, така інтенсивна підготовка збірної тільки травмує гравців. Нам зараз посеред сезону потрібно буде капітана команди відправляти на лікування, у неї проблеми з коліном. В іншої волейболістки – проблеми з плечем. Зараз відіграємо кубок, і дівчат слід буде відправляти на 10 днів полікувати.

Ця збірна ціле літо працювали, готувалися без толку, а на чемпіонаті Європи не були. І тільки гравці потравмувалися. І команді потрібно грати, бо сезон тільки починається.

Зараз замість того, щоб їхати до збірної України, дівчата їдуть до санаторію, щоб лікуватися.

– Волинських спортсменок забирають закордонні клуби? Підписують з ними контракти? Вони погоджуються відразу на роботу в іноземних клубах?

Кожному є свій час, коли можна відпустити гравця у закордонний клуб. Минулого року наших гравців запрошували грати за кордоном. Але ми їх не те, щоб не відпустили, ми їх вмовили, щоб вони ще сезон відіграли.

– Якщо не секрет, то до яких країн волинянок запрошували грати?

Спортсменок запрошували клуби з Франції, Італії, Турції, Азербайджану.

Хочу сказати, що волинські волейболістки вже грають у Франції, Італії, Німеччині, Португалії, США. Одна з вихованок зараз грає капітаном університетської команди у Нью-Йорку. У них там університетські команди сильніші за наші клубні. Тому що у них весь спорт «іде» через університет.

– Повертаючись до волинського волейболу, коли «Континіум» приймали тернополянок, на трибунах спортзалу було небагато люду. Проте і серед такої відносно малої кількості вболівальників можна було угледіти обличчя волинської влади, бізнесу – Борис Клімчук, Степан Івахів. З роками у волейболу стає більше прихильників у Луцьку, у тому числі з боку впливових кіл?

Однозначно, що більше. Але хочу сказати, що силою не змусиш любити той чи інший вид спорту. Якщо у нас будуть результати, то і глядачів буде більше. До слова, коли минулого року у нас «пішли» результати, то на деяких матчах був повний зал глядачів.

Цього року чемпіонат тільки розпочинається. Якщо ми «зачепимося» за лідерство, то, я думаю, буде повний зал вболівальників. До того, ж і саме чиновництво закликатиме своїх працівників відвідувати ігри з волейболу.

У нас є Волинське телебачення. Я не хочу сказати грубо, що воно бездарне… Але ось ми приїжджаємо в Одесу, вмикаємо телебачення – ідуть одеські канали. І на них постійно біжать стрічки – такі-то-такі-то команди грають у волейбол, баскетбол. У новинах запрошують людей на спортивні заходи. Я питаю: платить Одеський клуб гроші? Та нічого не платять. У Черкаси приїжджаємо – те саме. У новинах запрошують: «Прийдіть, там буде волейбол, там бокс, там будуть танці».

Скільки я вже з Волинським телебаченням, з «Аверсом» не «бився» на цю тему – нуль. А вони ж не думають, що молодь сидить по барах, що старші люди, які люблять спорт, не знають – бо інформації не має. Ми ж афіші не чіпляємо по всьому місту, бо у нас немає таких коштів. Мало інформації. Потім ідеш десь на другий день, тебе зустрічають: «Ніхто не знав. Ми би з задоволенням прийшли подивитися волейбол».

Дякуючи газеті «Волинь», подається інформація, що ми з кимось граємо. Але газету не кожен купляє. А телебачення кожен дивиться.

А Волинське телебачення «не витягує» з барів молодь, не дає інформації. А так би молодь бачила інформацію, і зал би був заповнений.

Але ще й треба показувати саму гру. Ту, від якої глядач отримував би задоволення. Тут палка на два кінця – треба професійно, цікаво грати і плюс щоб була інформація. Не тільки про волейбол і футбол, інші види спорту.

– Чи не рано говорити про те, що волейбол потрібно комерціоналізувати, як, скажімо, футбол. Запровадити, до прикладу, платний вхід на волейбол для глядачів?

Про це зарано говорити, хоча у Черкасах, Южному є платний вхід. Я рахую, що не слід брати з наших вболівальників плату за вхід. Нехай люди приходять, дивляться і відпочивають. І проводять свій вільний час у спортивних залах а не у «пивнушках».

– Назвіть прізвища тих людей – чиновників, бізнесменів, які часто відвідують волейбольні змагання і сприяють розвитку цьому виду спорту?

Я можу так сказати: якби не Борис Петрович (Клімчук, – ред.), то цієї команди вже б не було. Бо ця команда висіла на волосині, майже не фінансувалася. З приходом Бориса Петровича ми з ним поспілкувалися. Він зародив цю команду. Губернатори мінялися, але нас трошки підтримували. Я не скажу, що від нас всі відверталися. Але на такому рівні підтримували, що у Суперлізі неможливо було грати. Фінансування не вистачало – у нас був бюджет команди у 10 – 15 разів меншим від тих команд, проти яких ми виходили грати на майданчик.

Борис Петрович зі своїм приходом віднісся дуже лояльно. Він знав, що на державному бюджеті ця команда не може «висіти». Зрештою знайшлися спонсори – фірма «Континіум». І цього року вони вже нас фінансують. Проблем ніяких немає, затримок фінансових немає. Я хочу подякувати і Клімчуку Борису Петровичу, Івахіву Степану Петровичу, Коцану Ігорю Ярославовичу.

Саме головне, що у нас є повний цикл – школа, університет. До речі, у нас спортсменки, які грають у команді, навчаються у Волинському національному університеті.

Наш волейбольний клуб стоїть, як то кажуть, на трьох китах – Борис Петрович попереду, Степан Петрович і Ігор Ярославович. Одна ланка випадає – і команди немає.

– Іншими словами, ці три людини курують волейбольне життя на Волині?

Дуже сильно допомагають, керують волейболом. Скажімо, «приберемо» університет, і люди почнуть від’їжджати, поступати до іншого університету, «прибрати» спонсора – також команди не буде. А Борис Петрович як капітан нашої команди.

Я страх не люблю тих тренерів, які кричать: «Я зроблю команду!». Нічого ти сам не зробиш, якщо не буде підтримки, не буде людей, які тебе підтримують і фінансово і морально.

– Якщо клуб опирається не на державу, а на допомогу на місцевому рівні, як живеться зараз волинським спортсменам? Якщо говорити про школу – тренерам? І чи взагалі колектив ОДЮСШ з часом «омолоджується»?

Це дуже болюче питання взагалі. Якщо далі буде таке фінансування державних спортивних шкіл і в нашій області, і в Україні, то вони будуть просто самознищуватись. У кожній спортивній школі 70% працюючих – пенсіонери. Молодь не хоче іти на роботу у спортивну школу. Так, як я директор спортивної школи, я з університету не вилажу – звертаюся до викладачів, щоб поповнювали школу. І вдається десь висмикнути одну-дві людини. Але вони тут попрацюють рік-другий – і йдуть. Більше, ніж тисячу гривень, вони тут не зароблять. А вони молоді спеціалісти – одружуються, заміж виходять, їм треба житло винаймати, за квартиру платити.

А спеціалісту треба чотири групи набрати – а це 80 дітей. Це він по школах ганяє, дітей збирає.

А якщо говорити про фінансування державою спорту і взяти хоча б Білорусію, Росію чи Польщу. Там, для порівняння: припустимо, якщо на одну людину іде 10 гривень фінансування, то у нас – 50 копійок. Є різниця?

Я по області їжджу – занепадає спортивна школа. Якщо обличчям не повернуться, то це буде катастрофа. Адже йдеться про велику масу дітей, які можуть опинитися на вулиці. Візьмемо Нововолинськ – з кожним роком там скорочують штати. Було дві спортивні школи – об’єднали, скоротили штати. Те саме в інших спортивних школах.

Скоротити одного тренера – це 80 дітей іде на вулицю. Скоротили 5 тренерів – 400 дітей гуляє на вулиці. Один тренер – це як нянька. Для Нововолинська, де наркоманія, СНІД – беруть скорочують ставки тренерам. Як взагалі у Нововолинську це можна робити? Що це – не шкода державі нашій?

– А у вашій школі працівників не скорочують?

Я знову наголошую на тому, що мені постійно доводиться залучати молоді кадри. У цьому році залучили трьох тренерів. У нас якщо звільняється ставка, ми зразу цю ставку заповнюємо.

Все залежить від фінансування дитячих спортивних шкіл. Ще великий спорт фінансується за рахунок спонсорів.

У нас 35% самих сильних спеціалістів виїхали за кордон. З нашої школи поїхало троє до Америки. Мене тягнули в Америку руками і ногами, мене і мою доньку. Я сказав: «Америка для мене буде на Волині».

– Богуславе Андрійовичу, дай Боже збудувати вам на Волині те, чого ви прагнете. Тим не менше, можна сподіватися на більшу увагу з боку влади до спорту у найближчій перспективі – наступному році?

Знову повторюся, що Борис Петрович дуже велику увагу приділяє спорту. У цей важкий час будуються у нас роздягальні за школою. Тепер у нас буде п’ять роздягалень. 300 квадратних метрів добудовується – а це відповідно і розширення технічного персоналу. Загалом, мені немає чого ображатися.

Я коли їжджу в інші школи, я просто мовчу. У нас поки є дуже сильна підтримка як обласної державної адміністрації так і обласної ради. Підтримка дуже сильна. Коли ми навіть проводили Чемпіонат Європи, на обласній сесії було прийняте рішення, і ми закупили тоді покриття, яке коштувало 650 тисяч, а зараз – майже 900 тисяч. Нам, обласній школі, ображатися – гріх.

– А як щодо інших спортшкіл Волині? Хтось же має піднімати аналогічні питання на місцях?

Я з Борисом Петровичем буду розмовляти на цю тему. Не можна у Ковелі, Нововолинську, Володимирі-Волинську, де спорт був дуже сильний – його не можна знищувати. Не можна скорочувати тренерські ставки. Був волейбол жіночий, скоротили дві ставки тренера – і вже волейболу немає. Був гандбол чи якийсь інший вид спорту, скорочують ставки – і немає цього виду спорту.

– Пригадується, коли ви клопотали перед обласною владою дати фінансову підтримку на реконструкцію спорткомплексу ОДЮСШ. Чи добилися ви бажаного?

Коли цього року постало питання з чого почати (реконструкцію, – ред.) – побілка, покрівля, покриття? Я міг би сказати: «Давайте білити, дах зробимо», але я почав з самого основного – роздягальні. Я знав, що це ж нове приміщення будуються зі всією «комуналкою».

Що стосується реконструкції школи, то ми так вирішили – у нашій школі треба «ламати» трибуни, розширювати зал і проводити тут Єврокубки. До того ж ми знаємо, що будується новий спортивний зал – будується нова школа поблизу «Там-Таму» в Луцьку. Там зал буде на 1100 посадкових місць, його ширина буде до 35 метрів, довжина – до 68 метрів. Там буде 8 роздягалень, там будуть радіорубки. Там все буде. Це зал будується для участі у Єврокубках, і не тільки. (Богуслав Галицький показує план нової школи, – ред.).

– І коли слід чекати на готову спортивну будівлю?

Через 2 роки.

– І після цього упевнено можна буде претендувати на подальше проведення змагань міжнародного рівня у Луцьку?

Ми вже почали готуватися до Єврокубків. І почали комплектувати потихеньку команду.

– На останок хотілося б з запитати: які основні проблеми є у сьогоденному волейбольному спорті в Україні. І що потрібно докорінно змінювати?

У першу чергу – це будівництво спортивних споруд. Якщо взяти окремий вид спорту – до прикладу баскетбол. Візьмемо Польщу, інші європейські країни, там допускають команду до чемпіонату, коли є спортивна база. Я не знаю, як наші команди допускають грати у вищій лізі. А у волейболі трошки жорсткіше з цим питанням. У нас багато команд не допустили до змагань, бо в них не було спортивних баз.

Якщо у команди є спонсор – нехай побудує спортивну базу. Туди дітки будуть з вулиці приходити та займатися спортом, там буде команда тренуватися.

Пора вже припинити займатися оцією «кустарщиною» на первісному рівні.

Тому в нас і баз спортивних немає в Україні. А будуть бази, буде і спорт дитячий розвиватися. А загальноукраїнський рівень підніметься до того щабля, що ми зможемо отримувати призи на Олімпійських іграх, у кращих п’ятірках на чемпіонатах.

Назар ВАЛЬЧУК

Залишіть коментар

Коментар *

Поля позначені червоною зірочкою * є обов’язковими для заповнення!