Успадкувавши від попередніх віків…// Інтерв’ю

Перші луцькі лицарі. Хто вони такі та звідки взялися? Звідки черпають у своїх серцях сили та натхнення займатися тим, чим займаються.
Своїми спогадами ділиться Руслан Клоков, один з перших лучан, котрі закували себе у лати: «Це окрема тусовка була. Все пішло від захоплення Толкієном. А ще генератором ідеї стала Глюка (Оксана Матюхіна), котра рольовими іграми займалась.»
Вік і час сприяли тому, щоб молодь того часу вирішила спробувати себе у іпостасі перших луцьких лицарів. 
«Особисто для мене це була можливість і зайнятися чимось цікавим і кльовим, а не шлятися по підворотнях, це і фізичні тренування, і пізнання в історії», – каже Руслан.
- Тобто зайнялась ваша тусня цим раніше, ніж попали у замок, так? Що це було? Тренування? Пошиття костюмів? Вивчення історії?
Руля: Тренування? Пошиття костюмів? Вивчення історії? Тільки без знаків питань, плюс перспектива покататись Європою і трішки підзаробити. Люди, котрі займаються реконструкцією, рольовими іграми та присвячують життя такій історії, отримують бонуси – запрошення в сусідні країни на турніри, ігри і т.п. В країнах ЄС на Європи лицарські турніри мають трішки інший статус.
- Лицарство для Вас – це рожеві мрії чи ілюзії?
Руля: Факт, котрому так і не дали здійснитися.
Коли почалася хвиля лицарства у Луцьку?
Руля: Десь на початку зими 97-го року почали займатися та цікавитися цим всім. Наприкінці зими провели перший турнір.
- Цей перший турнір був маленький? Де він проходив?
Руля: На території замку. А участников було троє з Луцька і троє з Києва. Геть мало. Але було прикольно.
- А битися як вчились? Що у вас було “настольною біблією”?
Руля: Палки, книжка з фехтування, а потім, як результат, зламані пальці, шишки на головах, ну і все в такому плані. Поки не навчились. (сміється)

Анна Кунакова (колись – Хелм, наразі – танцювальний клуб Аквітанія):

З самого початку в тоді ще більше рольовому, а не реконструкторському русі кінці 90-х років стояли Самурай, Алекс, Ксюха, Олеся, дівчинка Саша, Дред. Хто почав першим і як – то вони краще розкажуть. Вони тоді в замку почали збиратися і зробили перший турнір, зимовий. Здається, їх навіть було кілька.
Я стала вже, скажімо, другим-третім поколінням, коли прийшла в замок після Вови, Гріші, Сільвера і Каті. Тоді був певний наплив – нас було багато – різних по віку, з різними поглядами. Кожен займався тим, що йому подобалося.
З часом нас стало багато, і природньо ми розділилися на кілька клубів – тоді вже зявився і Хелм, в який я потрапила. Паралельно існувало ще кілька клубів. Але хочами й були в різних клубах, все одно робили більш-менш спільно фестивалі.
А потім вже з дівчачих кусочків Хелма і Соколиної Вежу організувалася наша Аквітанія. Інші клуби теж потрохуреорганізовувалися, і зараз їх кілька – наш, Святий Грааль, Луцька Командорія Ордена Тамплієрів Андрія Собчука і Семиграддя. Може, є ще щось, але я зараз можу і не знати :)
Реконструкцією як відтворенням матеріальної культури певної епохи і певного регіону ми всі почали займатися приблизно років 5-6 тому.

Тому якщо Ви, зайшовши у замок, побачите дебелих хлопців в усій амуніції з мечами в руках, – не лякайтесь. Це наші рідні волинські лицарі. Які клуби існують зараз, як до них доєднатися та про найяскравіших персонажів лицарської когорти – про це все у наступних номерах газети.

Залишіть коментар

Коментар *

Поля позначені червоною зірочкою * є обов’язковими для заповнення!