Трансформери реальності. Філософія музики вулиць.Інтерв’ю

Початок історії тут:

http://molod.in.ua/2011/12/10/transformery-realnosti-filosofiya-muzyky-vulyts-1/

Вольдемар Леон (Марганець) Ден Дмітрієв та Настьонка Конфедерат з Києва погодились поділитися своїм досвідом вуличних музикантів.

- Як довго ви граєте на вулиці? Що спонукало спробувати себе в амплуа вуличного
музиканта?

Вольдемар: Я почав грати на вулиці 25 серпня 1994 року. Це був Старий Арбат, місто Москва.

Вперше я побачив, що грати на вулиці – це не просто дитяча мрія, не щось на кшталт мандрів на Місяць, а реальна робота. З дитинства мені дуже подобався імідж незалежного вуличного музиканта – як із мультфільму “Бременські музики”.

Настьонка: Просто вийшли пограти, бо знали, що ми це вміємо не гірше. І затягнуло: знайомства…людяність, безпосередність перехожих, яка ще на той час була в столиці. Тому тягнуло в перехід кожного дня, бо саме там ми відчували життя.

Ден: На вулиці граю близько трьох років. Вирішив спробувати після щасливої втрати роботи і деяких змін у стані свідомості…Це вийшло дуже природно і спонтанно. Дуже скоро я відкрив для себе сенс того, що я роблю…Почав відкривати… (посміхається)

- Люди можуть виходити на вулиці з музикою або для того, щоб душа співала..або ж для заробітку грошей. Чим для Вас особисто є гра на вулиці?


Вольдемар: Звісно, вперше я вийшов грати задля самої ідеї – викладати людям те, що накопичилося в душі, мрії, сподівання, незгоду з моральним та духовним занепадом, який творився та й зараз твориться навкруги. Але, ставши вуличним музикою, я не міг ігнорувати і матеріальний бік, оскільки це мій щоденний хліб. До того ж ще й хліб моєї дружини та трьох дітей (приблизно до початку двотисячних моя жінка доглядала за малими дітьми).
Тому на сьогодні для мене вулична музика, це синтез двох чинників: з одного боку це є потребою вільної душі, з іншого – чітка аналітика можливостей заробітку.

Настьонка: І те і інше. Їсти ж за щось треба. Але гроші – то не основне джерело задоволення. Зараз на вулицях кидають гроші, але зупиняються і слухають дуже рідко коли…

Ден: Так, люди можуть виходити на вулиці з дуже різних причин…Люди взагалі дуже різні і, в той же час, дуже однакові…) для мене грати і співати на вулиці – просто природний стан…Той стан, в якому ти здатний найефективніше взаємодіяти з людьми…Занурення в потік Любові…)

- Це було єдиним Вашим заробітком?

Вольдемар. Так, іноді я робив перерви, відпочинок для голосу (один чи два рази в рік) і йшов на важку фізичну працю – шахтарем, на будівництво (ручний заміс цементу та ін.), могильщиком…Такі періоди тривали від 1-2 місяців до півроку. Я не пишаюсь тим, що важко працював – насправді, приходячи із шахти, наприклад, я менше втомлювався, ніж від 7-8 годинної “зміни” з гітарою на вулиці. Просто вважаю, що у людини все повинно бути врівноваженим – і сильне психологічне перенавантаження з порівняно невеликим фізичним.

- Чи існує певна філософія вуличного музиканта?

Вольдемар. Філософія? Ну, по-перше – скільки я бачив колег-конкурентів, стільки поглядів на нашу працю і почув. Тут практично немає якогось певного стандарту. Особисто для мене вулична музика стала таким собі лакмусовим папірцем, перевіркою суспільства на дорослість.

Ден: У кожної людини існує якась філософія, система цінностей…У тому-то і проблема… Мені здається, що цих філософій стільки ж, скільки самих вуличних музикантів… якщо ми спробуємо зараз щось якось класифікувати і обмежити якими-небудь рамками – ми просто втратимо повноту і об’єм всієї картини…А, якщо ми хочемо повноти і об’єму, нам просто потрібно спілкуватися з різними вуличними музикантами…Нам взагалі всім потрібно спілкуватися один з одним якомога більше і частіше… Що у нас тут ще є, окрім нас самих?
Навіщо взагалі філософія, коли довкола “надто багато любові”?) Довкола нас так багато прекрасних сердець, які можуть звучати в унісон з твоїм серцем…Але чи даєш ти співати своєму серцю?)

Настьонка: У кожної людини своя філософія. Будь-хто може назватися вуличним музикантом,
навіть не усвідомлюючи, що він несе  відповідальність за враження від нас як соціального типу. Вуличний музикант – людина, яка грає на вулиці. А що всередині – тут однозначно стверджувати не можна. Прикро, коли кажуть “вони на пляшку збирають”. Та є кому псувати враження про вуличних музик. І чим частіше ми, свідомі люди, музиканти зі змістом всередині, виходитимемо на вулицю, тим більше люди будуть тягнутись до вуличного мистецтва.

- Чи стикалися Ви з відвертим хамством чи переслідуванням владою у зв’язку з
діяльністю вуличного музиканта?

Вольдемар: Вулична музика не піддається цензурі апріорі, тому країни, регіони, котрі починають занурюватись у безодню диктатури та інших хибних та руйнівних для суспільства ідей, починають переслідувати вуличну музику. Скажімо так – я доволі часто граю на ринках, так ось першим ринком, де мені заборонили грати, був Центральний критий ринок міста Донецька. Зараз можу сказати з ймовірною впевненістю: якщо мені заборонили грати на ринку – відсотків 70-90, що його власником став донецький кримінальний клан,
перевірено.

Настьонка: Якщо вважати владою місцевий патруль, котрий складався із сержанта і двох курсантів, то стикались (сміється). А так – ні начебто…

- Основні правила, принципи, неписані канони, вони є?

Вольдемар: Я пишаюсь, що на відміну від інших сфер діяльності, маю відношення до такого прошарку суспільства, де більшість, зустрівши “колег-конкурентів”, відчувають радість спілкування, а не розчарування. Серед музик існує традиція пошуку розуміння через певні взаємні поступки у випадку якщо, наприклад, сталося так, що двоє чи більше музик розраховували для роботи на одне й те саме місце.

Настьонка: Хто перший прийшов на місце – того й місце. Рокери, рок-н-рольщики, хіппі ніколи не платили за те, що і де вони грають. Так що… якшо вам впевнено намагаються довести, що то все “покрито мафією” – брешуть. Такі люди просто надивились усіляких бандитських серіалів або просто не годні вірити у вільне життя.

Ден: Напевне, вони є…але мені про це мало відомо…

- На які «категорії» Ви б умовно розділили вуличних музикантів? Чи є якісь
чинники, котрі роблять це заняття неприємним для Вас?

Настьонка: 1. Алкоголіки і загублені для світу люди. 2. Музиканти за покликанням. 3.Професійні - ті, котрі грають завчені 3 пісні по кругу (аби кидали гроші)

Вольдемар: На жаль, деякі музики вперто намагаються віднести себе до категорії жебраків, оперуючи такою термінологією, як “моє місце”, “тут все домовлено”, “у мене тут є криша з бандоти чи ментів”. І це більше стосується великих міст, але навіть там не дуже розповсюджено. Насправді за свої більш, ніж 15 років роботи перевірив – вуличний музика, так само як і професійний “сценічний виконавець”, повинен постійно змінювати місце своєї роботи, чим він власне й відрізняється від “лабухів” – жебраків, котрі наближаються по моралі та репертуару до кабацьких виконавців неякісної музики часто під MIDI-формат…

Ден: Для мене цих категорій стільки ж, скільки самих музикантів. Люди важливіші у вигляді “як є”, а за категоріями очей не видно…Для мене все абсолютно є прийнятним, а значить і приємним)

- А не важко бути постійно серед людей? Це ж неможливі енергетичні потоки, котрі несуться повз Вас кожну долю секунди.

Настьонка: Без цього просто не уявляю життя, без цих потоків! Бувають такі ідіоти, що з’їдають.
Достатньо викричатись, заспівати душевну пісню, бажано, щоб тобі підспівували… і проходить…

Ден: Для мене це дуже легко і радісно, а якість енергетичних потоків безпосередньо пов’язана з вашим станом свідомості…Якщо ви здатні вміщати ці потоки, прийняти їх - вам буде гарантовано ясно і світло…)

Денис ще є організатором фестивалів вуличних музикантів у Києві, котрі відбуваються ось уже 2 роки поспіль та збирають у підземних переходах багато веселого музичного люду.

- Звідки з’явилась ідея фестивалів вуличних музикантів у світі та в Києві окремо?:)

Ден: Щодо виникнення цієї ідеї у світі мені нічого не відомо…а в Києві одного дня якось захотілося зібрати людей і всім разом зрадіти факту нашого загального існування…)

***
Ось такі вони – вуличні музиканти. Добродушні та філософські, кожен з них покликаний запалити нашу рутинність підземних переходів, сірість вулиць та буденність думок.

Автор: Іванна Мартинів, Луцьк

Фото: Галина Баглик, Київ
http://www.galina-photoart.kiev.ua
http://vkontakte.ru/club14028738 
http://vkontakte.ru/galinaphotoart

Залишіть коментар

Коментар *

Поля позначені червоною зірочкою * є обов’язковими для заповнення!