«Слова хвилюють, приклади надихають». Василь Ворон

У кожному місті є люди-іскорки, запал котрих надихає, дії котрих спрямовані не на задоволення власних меркантильних потреб, а для втілення у життя благородних цілей. Тільки вперед і вверх. Злетіти, щоб показати іншим, який необмежений простір для них приготований, який неймовірний шанс є у кожного втілювати свої мрії та бажання, який гігантський ресурс кожен у собі несе.

Василь Ворон.

Людина, котра зробила величезний внесок у культурний розвиток нашого міста як осередку творчості, котрий дав  багатьом молодим обдарованим особистостям невимовний поштовх на місце для кроку вперед.

Ровесник рок’н’ролу, пан Василь народився у 1952-му році та виріс у ритмах шлягерів. Саме це й породило у його душі любов до музики. Ще у школі Василь грав у місцевому ВІА. „Це був справжній андерграунд,”- посміхається пан Василь, – з цікавими наслідками” та розповідає історію про те, як у 68-му році посеред уроку його та його однокласника забирають представники держслужб та вимагають написання пояснювальних записок щодо походження гітар, на яких грали хлопці. Звичайно, ніхто не думав зізнаватися, що для звукознімачів розкручували телефонні апарати та знімали феромагнітні сердечники. Це все була таємниця під сімома замками…

В інституті Василь Ворон 4 роки грав з Ігорем Мірошниченком у джаз ансамблі, що неймовірно допомогло у житті та укріпило його інтерес до джазу.

Під час відпусток за путівками „Супутника” Василь виїжджав до Болгарії, Югославії, де вивчав все, що мало відношення до музичного середовища. Одним з таких явищ була дискотека як нова форма клубної роботи, про яку в Україні на той час не було й мови. У 1979 році з допомогою друзів, а першим з них був Віктор Осницький, Василь Ворон зробив публікацію в молодіжній газеті, яка називалась „Дискотека? Дискотека… Дискотека!”. На базі цього за допомогою міського комсомолу було створено перше в місті рок-кафе.

 Перше в Луцьку рок кафе було створено за ініціативи Василя Ворона. За іронією долі, воно було розташоване у приміщенні кінотеатру „Промінь”, а натепер – нічного клубу „7 небо”. Щовихідних там відбувалися інформаційно-музичні програми. Спочатку подавалась інформація про молодіжну музику у світі, почерпнута з найновіших публікацій. Джерелами переважно були болгарські видання „Лік” та „Паралелі”, що включали дайджести західної преси та включали практично все про джаз, рок та поп культуру. Публікації болгарської, а також польської, чеської преси відшукувались, перекладались та були подані на програмах у рок-кафе. Такі процеси потребували часу, ентузіазму та бажання для походів до бібліотеки, розкопок у архівах, аналізу та компонування матеріалу. Власне музична частина будувалася за принципом музичних конфронтацій. Підбирались та транслювались пари виконавців, наприклад Status Quo та вдома на той час угорська команда Neotone Family. Тобто це були різноманітні поєднання речей, які на той час у музичному побуті радянського суспільства були просто немислимі. Прелюдією до кожного такого вечора були Pink Floyd.

Спочатку це було єдине таке місце, а пізніше вже з’явилися наступні дискотеки в міському будинку культури (Павло Маркевич), інший такий заклад організував Володимир Павлик біля колишньої автостанції , кафе „Дорожнє”. На базі цього рок-кафе діяло також кіно-кафе, або клуб любителів кіно.

На базі рок кафе у 1979 році В.Вороном  діяло також кіно кафе. Одночасно на п’яти екранах проектували слайди, документальні фільми на 16мм плівці та мультиплікаційні фільми на 30мм плівці, та глядачі могли вибирати для перегляду те, що їм було більше до душі. Переважно фільми, що транслювались, не були касовими, не підтримувались і не випускались на широкий екран. Це були твори таких режисерів як Тарковський, Міхалков, Кшиштоф Занусі. Такий заклад давав змогу знайомитись з вітчизняною та закордонною кіно культурою та проіснував до 1985 року.

У Ворона була мрія не обмежуватись лише дискотекою та кіно-кафе, а на основі приміщень кінотеатру „Промінь” зробити молодіжний центр, використати малий та великий зали, другий поверх у єдиній зв’язці, створити цілий розважальний комплекс для розумового, фізичного та психологічного відпочинку. Ідею, на жаль, втілити не вдалося.

Окрім музики Ворона цікавила також і журналістика. В період з 1983 по 1988 рр. Була проведена так звана операція „Старе місто”, смисл якої полягав у популяризації на шпальтах газет ідей трьох архітекторів (Санжарова, Колоска та Метельницького), які у 1971 році розробили проект про створення історико-культурного заповідника у Луцьку. Дана акція дала свій результат, – і у 1985 році була видана постанова про створення заповідника у старому місті. Це була унікальна річ, яка вийшла з андерграунду та стала чимось винятковим у культурному житті міста, та сформувала його обличчя багато років наперед.

Девізом його діяльності у цій сфері було: „Слова хвилюють, приклади надихають”. Пан Василь бачив журналістику як можливість  не тільки писати, а й народжувати ідеї та матеріалізувати їх.

Вже з жовтня 1986 року Василь Ворон почав реалізовувати себе як один з авторів інформаційно –музичної програми „Студія 3” .

Жовтень 1986 року. Перша музично-інформаційна передача „Студія 3”. Автор Василь Ворон, режисери Ольга Куліш, Юрій Мегера. Ця програма будувалась на західних зразках та взірцях від радіо Люксембург, радіо Швеції, радіо Монте Карло. Результат такої ідеї був просто неочікуваним, після виходу в ефір на радіо та в газету хлинули сотні листів з відгуками. Це було просто щось абсолютно нове в тогочасній  культурі, де панувала радянська попса. В програмі подавалося дуже багато різноманітного матеріалу, який знаходився на межі дозволеного у системі держтелерадіо. Це були і Beatles і багато інших цікавих формацій з колишньої Югославії, Чехії, Чехословаччини, з НДР, тобто дуже багато цінного і незвичного матеріалу, який досі ніколи не потрапляв в ефір. Новизна передачі полягала у принципі, за яким зараз працюють всі FM радіостанції, програма будувалась за схемою музика-інформація-музика. В рамках програми також був перший в Україні хіт-парад „Мікрофон – 87”.

Колеги-інженери з радіо Ольга Куліш та Юрій Мегера запропонували Василю Ворону створити таку програму. Завданням радіо вони розуміли не тільки в отриманні та подачі цікавого нового матеріалу в маси, у ре транслюванні Queen, Beatles, а ставили на меті підняти молодих виконавців, записувати їх та популяризувати за допомогою радіо в міру можливостей та сил. Дуже своєрідна річ, оскільки була першою в системі держтелерадіо України.

Саме від радіо було ініційовано перший західноукраїнський фестиваль „Рок культура ’88”.

 Перший західноукраїнський фестиваль був проведений у Луцьку 1988 року та називався „Рок-Культура ’88”. У фестивалі були три номінації: „авторська пісня та співана поезія”, „рок музика” та „поп музика”. Вся програма фестивалю будувалась на матеріалі західноукраїнських груп, який відшуковувався та популяризувався за допомогою радіо.

  Саме цей фестиваль на рік випередив Червону Руту. Після проведення цього фестивалю у 1988  році організатори Червоної Рути запрошували луцьких до Києва, щоб дізнатися, як це все відбувалося.

Успішно передавши естафету Червоній Руті, яка відбулася у 1989 році в Чернівцях, організатори „Рок Культури” разом з молодіжним центром „Волинь” та за підтримки міськком комсомолу провели фестиваль авторської пісні та співаної поезії у Луцьку – „Оберіг ’89”. „Співці були першими, хто зніс залізну пелену страху перед тодішньою системою”, зазначає пан Василь.

Оберіг відкрив світу багато талановитих особистостей, серед яких і Едуард Драч, Левко Бондар, Василь Жданкін, Тризубий Стас. На той час «Оберіг» був одним з найпрогресивніших фестивалів на Україні.

„Оберіг ’89” – фестиваль авторської пісні та співаної поезії в Луцьку. На фестивалі панувала унікальна атмосфера завдяки таким гостям як Іван Драч, Олександр Смик, Василь Жданкін, Олег Покальчук, Андрій Панчишин, а також прикарпатські співці:  Тризубий Стас, Володимир Кіндратишин, Марійка Бурмака. Ще тоді, коли компартія  була при владі, на фестивалі лунали пісні на зразок „Шевченко править Україною” А. Панчишина, він співав „ще згорить перебудова у пекельному вогні і наступить в світі знову царство світла і брехні”, тоді ж звучала „Колискова для генсекретяря” Володимира Давидова. Таким чином Оберіг став одним з перших виявлень народного руху ще перед тим як організувався перший осередок.

 Основна функція таких фестивалів полягала у тому, що вони створювали серйозну тенденцію українського національного культурного відродження..

Обереги проводились щороку з 1989 до 1991, поки не трапився розкол, і не почали проводити по 2 фестивалі на рік.

У 1991 році Василь Ворон та Володимир Мазур організували фестиваль „Солом’яний Дзвін” для виконавців віком до 18 років. На концерт з’їхалися вокально-інструментальні ансамблі зі східної та західної України. Це був досить серйозний поштовх до роботи з тінейджерами. В середині 90-х цю роботу продовжив київський фестиваль „Веселад”.

Солом’яний дзвін – перший фестиваль для виконавців до 18 років, який був проведений у 1991 році. З луцьких гуртів тоді вперше виступали Мухи в Чаї (звідки вийшов учасник сучасного гурту «Бумбокс») та Календар (його учасник Віктор Бура є помітною особистості в історії луцького рок’н’ролу, членом відомого на Волині гурту «Своя Сорочка»).

Через тиждень після проголошення незалежності України відбувся перший фестиваль української культури на Підляшші (м. Мельник, Польща) „Музичні діалоги над Бугом”. Ідея даного фестивалю зародилася ще у 1987 році, коли Василь Ворон разом і туристичною групою „Супутник” був у Замості та завітав до молодіжної агенції культури з ідеєю музичних діалогів. Директор агенції Леонард Марчук зацікавився у створенні таких неформальних молодіжних контактів. За 2 місяці пан Марчук організував велику групу музикантів до України. Дана акція була розрахована на 4 дні. Планувалося провести 8 вистав дитячої комічної опери за мотивами казок братів Грімм, в якій були задіяні понад 100 дітей та вокально-інструментальний ансамбль „ВОКС”, приїхав також нині популярний імпресаріо Марек Сіроцький.

З того часу пройшло вже з два десятки років, але до цих пір на Волині продовжуються традиції, основа котрих була закладена ще тоді, в далекі вісімдесяті молодими та ініціативними активістами, серед яких значну роль відіграв і Василь Ворон.

 Іванна Мартинів

 

 

 

Залишіть коментар

Коментар *

Поля позначені червоною зірочкою * є обов’язковими для заповнення!