БІМ та Суховій у Луцьку. Як це було. Емоції. Враження

RAND9889На вулиці дощ, шалений вітер, який поривами зганяє змоклу та змерзлу публіку  до бібліотечної кімнати, де, зручно розклавшись на стільчиках, їх чекає гарячим чаєм та кавою.

15 березня. Сьома з копійками, у “стоватній” залі роїться люд. Потихеньку шум стихає, разом з яскравим світлом. Організатори та присутні вшановують пам’ять Небесної Сотні хвилиною мовчання.

Сьома двадцять одна.

Виходить БІМ, Іван Білецький, київський поет. Це – молодий чоловік у простій футболці, низького зросту, з великими допитливими очима… Він сідає на стілець, вмикає мікрофон. БІМ відразу захоплює слухачів інтерактивом, постійно спілкується, активно відповідає на запитання, філософствує та інколи сміється. Але тільки не тоді, коли звучать його вірші:

Хочешь я подарю тебе совесть?
Свяжу из тоненьких ниток рассвета.
Из непонятного чувства горечи,
От не привычного – “Тебя нету”

Хочешь, я напишу тебе лето?
Красками звезд по холсту небосвода.
Ты как хорошая к счастью примета.
Я же ни имени, ни породы….

Хочешь станцую с мечтами танго?
Хочешь по лезвию бритвы в присядку?
Хочешь – жестко? хочешь – гуманно?
Хочешь?… за что же ты снова в смятку…?

… відривається він від мікрофону та прискіпливо дивиться у залу, яка теж, затаївши подих, мовчить…. У Луцьку – дуже чемна та слухняна публіка. Жодного зайвого поруху, жодного звуку; тільки тролейбуси за вікном інколи порушують кількасекундні паузи між словами автора. І БІМ читає, читає про Нарнію, пінгвінів та рвані джинси; питає публіку про вірю й брехню заради блага;читає під “мінус”; на ходу змінює свій сет-ліст.

Майже восьма. До лучан виходить ще один київський гість – Денис Суховій. Високий та мовчазний, він не один – з гітарою. Говорить мало. Та й непотрібно це. Замість мови красномовно йдуть у маси його тексти та музика:

Суховій розповідає про свою першу друковану книгу – роман про юнака, який приїздить підкоряти столицю, його переживання та столичний досвід у Києві. “Гумовий Київ рожевих мрій” згодом тримає в руках з десяток щасливих відвідувачів.

Другий сет. Публіка стає все більш мовчазною та вдумливою. Вірші БІМа – все більш трешовими, пісні Суховія – все жорсткішими. І все це обривається у мить, коли ще всі навіть не встигли зупинитись. Пауза. Оплески. Невидима завіса.

ФОТО – Роман Домбровський

Залишіть коментар

Коментар *

Поля позначені червоною зірочкою * є обов’язковими для заповнення!