“На війні живеш сьогоднішнім днем, в голові постійно одне – або ти, або тебе”

Впродовж останніх місяців з усіх телеекранів та шпальт газет лунають новини про бойові дії, що ведуться на сході нашої країни. Слова “сепаратист”, “патріот”, “стрільба”, “АТО” давно ввійшли до списку слів повсякденного вжитку. Повсюди ведуться різноманітні дискусії, заклики і звинувачення, “укропи” і “ватники” знаходиться у топі обговорюваних тем у блогах, соцмережах і на форумах. Однак, поміж величезної кількості гучних промов і виступів, чи маємо ми реальне уявлення про те, що відбувається там, на далекому для нас сході, і як почувають себе захисники нашої Вітчизни. Щоб пролити світло на це питання, ми поспілкувалися з учасником АТО, випускником ХНУВС, молодим патріотом своєї країни, Ігорем.

- На момент, коли ти поїхав на АТО, тобі виповнився повний 21 рік. Чи задумувався ти, що, можливо, ще занадто молодий, щоб відправлятися на війну, що ризик дуже значний, адже звідти часом і не повертаються.

- Особливо про вік не задумувався. Скажу більше, я повернувся, нехай і заробив собі немало проблем для здоров’я, проте ніколи не буду шкодувати про свою участь. Захищати Батьківщину – мій обов’язок, звучить банально… але так і є.

- Які обставини підштовхнули тебе до такого рішення – йти воювати?

- Чесно кажучи, права вирішити самостійно особливо ніхто не надавав, з іншої сторони, я офіцер, і це моя країна. Відмовлятися, писати рапорти, «хворіти» – соромно, я вважаю, що це не гідно вчинку справжнього чоловіка.

- А якою була реакція батьків, близьких, друзів на твоє рішення?

- Батько, підполковник у відставці, сприйняв все як належне, а от мама… Мама про ротацію дізналась за три дні до від’їзду, але й цього часу їй вистачило для переживань, сліз та нервів. Загалом, стандартна ситуація. Звичайно, я розумію, що непокоїлись обоє, та для мами це стало серйозним випробуванням. Друзі дізналися вже коли я був там, безперечно, переживали та чекали мого повернення.

 - Скільки часу ти пробув на фронті?

- 47днів.

- Що ти відчував, знаходячись там, далеко від дому і рідних? Був страх вже ніколи їх не побачити, чи ти твердо знав, що зустріч незабаром відбудеться?

- За чотири роки навчання  звикаєш, що рідні завжди далеко, що ти сам. Але на війні сім’ю заміняють ті, кому ти довірив своє життя, ті, хто довіряють тобі своє, ті, з ким ти ділиш шматок хліба, воду, набої і т.д. Щодо страху, там на це немає часу, живеш сьогоднішнім днем, буде що буде, в голові постійно одне – або ти, або тебе.

- Тобі довелося стати свідком найстрашнішого, до чого приводить воєнний конфлікт, – смерті?

- Дозволю собі залишити право не відповідати на це запитання.

- Чи змінилося якось твоє світобачення, світосприйняття після проведеного часу на війні? І чи набуло нового сенсу особисто для тебе саме поняття «війна»?

- Хм, точно знаю одне, змінилося відношення до буденних проблем, все стало ще більш банальним, ніби втратило сенс свого існування, хоча це вже якась філософія. Там ти знаєш своє призначення, повертаєшся…а налаштуватися на повсякденне життя не можеш. Без сумніву, частина мене так і залишилася там, на війні. А щодо самого поняття «війни», нічого не змінилось, це все то й же «бізнес», що і був завжди.

- Що плануєш робити далі? Які плани на найближче майбутнє?

- Планую навчитися спати в дощ. Звуки грому не дають заснути, аж смішно, ніби п’ятирічний хлопчик, що боїться темноти. Незважаючи на все, я твердо вірю, що всіх нас чекає ясне небо, без грози і блискавок. Ну а якщо злива все ж почнеться, я точно знаю – в цій країні є кому тримати парасольки.

Ольга Ковальчук

Залишіть коментар

Коментар *

Поля позначені червоною зірочкою * є обов’язковими для заповнення!