“Бандерштат – 2015″ – одне з облич сучасної української культури

В Луцьку вже вдев’яте відбувся фестиваль “Бандерштат-2015. Під час недільних гутірок на “Бандерштаті-2015″, Олесь Санін, режисер і сценарист фільму “Поводир”, сказав, що в Україні тепер, незалежно одна від одної, живуть різні культури. Задумалася я над його словами лише приїхавши додому, коли мама спитала, що це за фестиваль і чи його покажуть на телебаченні. Не показали.

Дійсно, можна виділити кілька облич сучасної культури: “ритуальна” – святкування різноманітних пам’ятних дат, (дні народження-смерті), зведення пам’ятників; культура “на продаж” – еталонний український гопак у національному костюмі, розпіарені виконавці для масового споживання і корпоративів; та “вулична” – музиканти, мандрівники, поети, що мають “не таке”, сучасне мислення. “Бандерштат” став осередком саме такої нестандартної культури, що робить найбільший вклад в історію.

“Бандерштат” – єдиний фестиваль, що підсумовує, якого рівня розвитку дійшло українське суспільство на цьому етапі. Незважаючи на війну, низький рівень доходів, суперечливе політичне становище та інші перешкоди зі сторони держави та “доброзичливців”, наша культура (як загальна так і індивідуальна) живе і розвивається.

З музичних сцен фестивалю лунали пісні українською, російською, англійською, білоруською мовами в супроводі такого різноманіття музичних інструментів, що далеко не кожен зможе їх назвати. Тексти пісень надихають жити, кохати, боротися з себе і свою незалежність, любити свою історію, бути достойною людиною.

На гутірках можна вживу поспілкуватися з політиками чи політв’язнями (Олесь Доній, Володимир Парасюк, Левко Лук’яненко), військовими командирами (Юрій Береза, Аміна Окуєва) чи письменниками (Василь Шкляр). Ці люди реальні, з плоті і крові, перед нами, готові відповісти на будь-які питання, пояснити, чому чинять так, а не інакше, відкриті для порад, критики і побажань. Думаю, що саме цей розділ фестивалю є найбільш незрозумілим нашим північним “братам”, де народ і політики живуть в різних світах.

Неоціненний досвід та поживу для роздумів дало спілкування з режисерами Олесем Саніним та Юлією Гонтарук (об’єднання «Вавилон’13»), що роблять українське кіно про українців і для українців. “Бандер Night Cinema” відкрив не форматне українське кіно, яке змушує думати, а не сліпо споживати і яке навряд покажуть на телебаченні.

Мрію, що колись до підручника з української літератури ввійдуть вірші Олександра Положинського, Сергія Василюка, Сергія Мартинюка; про військових, добровольців, героїв  напишуть ще не одну книгу і знімуть не один фільм, а ми будемо розповідати дітям і правнукам про культурні, історичні події, свідками яких ми є.

Надія Решетняк

Залишіть коментар

Коментар *

Поля позначені червоною зірочкою * є обов’язковими для заповнення!