“Треба пам’ятати про те, що нас лишає людьми, – любов”, – Сергій Мартинюк про новий альбом

Нещодавно український гурт ФІОЛЕТ відзначив своє 6-річчя та презентував новий альбом «Пісні любові на полі бою», у підтримку якого вирушив у всеукраїнський тур. Крім того, лідер гурту Сергій Мартинюк здійснив важливий особистий та кар’єрний крок – переїхав із рідного Луцька до Києва на постійне місце проживання.

Виданню Urban-buffet Сергієм розповів не лише про свій переїзд та новий альбом, а й цікаві факти про інші сторони свого життя: книги, вірші, любов…

Про переїзд до Києва

Мій переїзд до Києва можна розглядати в двох аспектах: особистому і кар’єрному.

Протягом останніх 27-ми років я жив у Дубно та Луцьку. В якийсь момент усвідомив, що це справжня зона комфорту. У Луцьку за короткий час можна дістатися з центру до будь-якої окраїни. В цьому прекрасному місті все знаходиться поруч і не потрібно прикладати якихось вагомих вольових чи матеріальних зусиль для того, щоб жити і працювати. Від такого способу життя у мене почало виникати відчуття легкої внутрішньої деградації і я зрозумів, що потрібно кидати собі нові виклики. Одним із таких викликів став переїзд до Києва. Це можливість змінити обстановку, це нові «тусовки», це активніша динаміка руху. Ну і само собою, я покладаю великі надії на можливість підняти гурт ФІОЛЕТ на якісно вищий рівень, зважаючи на більш розвинутий музичний ринок столиці. Сподіваюся, що згодом увесь гурт зможе переїхати та влаштуватися в Києві. Час покаже…

Про 6-річчя гурту ФІОЛЕТ

Особливих підсумків за 6 років існування гурту ФІОЛЕТ я не підбивав. Оглядаючись на цей проміжок часу, розумію, що це цілий «кавалок» життя і ми вже далеко не просто гурт, який «зібрався, побринькав і розійшовся». За ці роки, хочеться це підкреслити, збереглося головне – ми лишилися міцним кулаком і справжньою сім’єю, попри усі зовнішні виклики, яких було чимало на нашому шляху. Ми здобули дещо дуже важливе для нас – в нас є справа, якою ми хочемо займатися все життя, щось наближене до того, що Сковорода називав «сродною працею».

А коли твої погляди розділяють тисячі людей з усієї країни – це додає наснаги і впевненості, що твій внутрішній вибір правильний. Тому головне досягнення 6-ти років існування гурту –  те, шо ми є, ми не зникли, не зійшли з наміченого шляху.

  

 

Про альбом «Пісні любові на полі бою»

Назва альбому відповідає змістові пісенного матеріалу і так чи інакше виходить із наших реалій. Ці декілька років, починаючи із подій на Майдані, анексії Криму і війни на Сході продемонстрували нам, шо ми – народ, більше того – нація. Але кожна війна, якою б вона не була, є завжди кризовим явищем, яке деформує соціум та його емоції. Величезна кількість громадян країни проводить більшість час, читаючи чи переглядаючи новинні стрічки. Інформаційна напруга досягла страшних висот, люди стали як ніколи агресивними.

Наш альбом «ПЛНПБ» став живою рефлексією на всі ті події, які відбуваються в Україні та мотиваційним нагадуванням про те, що попри війну та кризові моменти, життя продовжується. Ми повинні пам’ятати про головне, про те, що нас лишає людьми – це любов – до рідних, коханих, своєї країни, улюбленої справи. Альбом складається з різнопланових пісень – від соціально-патріотичних і філософських до інтимної чоловічої лірики. Ці 15 пісень – жива реакція на дійсність і заклик до навіть самих себе – не можна складати руки і опускати очі. Потрібно і надалі професійно та якісно займатися своєю справою, тому що системний параліч в будь-якій сфері функціонування держави вигідний тільки нашим ворогам. Як внутрішнім так і зовнішнім.

Про фестивальний рух в Україні

Фестивалі в Україні – це культурні ініціативи небайдужих та амбітних людей. Вже потім – це проекти спрямовані на комерцію. За останні роки фести стають все професійнішими в плані організації. Відсіялось багато локальних фестів, які не підтвердили свою профпридатність. Зараз маємо нагоду спостерігати справжні фестивальні традиції: ЗахідФест, Файне місто, СхідРок…Не можу не згадати рідний Бандерштат, якому наступного року виповниться 10 років. Наша команда почала працювати над цим фестивалем з ідейних міркувань. За ці роки концепція Бандерштату еволюціонувала від суто музичної до арт/громадсько-активної. Крім музичних сцен, приміром, у нас присутня і лекційна зона, де виступає безліч цікавих людей – від відомих вітчизняних політиків, письменників, істориків, економістів до мандрівників та авторів цікавих громадських ініціатив. Ми розвиваємося.

Звичайно ж, українським фестивалям ще далеко до того ж польського Вудстоку чи інших культових західноєвропейських заходів… Але ми впевнено формуємо своє ринкове музичне реноме, з яким починають рахуватися і західні виконавці, котрі все частіше включають українські міста та фестивальні майданчики до своїх турових мандрів.

Про алкоголь

Питання вживання спиртного – це питання внутрішнього самовизначення. Особисто я відмовився від спиртного ще в березні 2005-го року. Я зробив такий вибір не з ідейних переконань чи релігійних поглядів. Просто одного ранку встав і зрозумів, що мені це більше не цікаво та не потрібно. До слова, наш фестиваль Бандерштат є безгалкогольним за своїм форматом. Ми даємо можливість молоді вимкнути свої негативні звички (якщо вони є) буквально на декілька днів. В комусь це знаходить відгук та підтримку, але є чимало людей, які не їдуть на фестиваль лише через відсутність там алкоголю. Мене такі люди дивують, проте це їх особисте право та вибір. Я нікого ніколи не агітував не вживати чогось – кожен має пройти свій внутрішній шлях і свою еволюцію самотужки.

Про книги

Я полюбив книги з раннього дитинства. Перечитав, до прикладу, усю фантастику, яка була у міській бібліотеці рідного Дубно та був чи не найактивнішим її юним відвідувачем. Мене всі знали та навіть давали додому “з-під поли” різні музичні журнали, які заборонялося виносити з читального залу.

Навіть той факт, що я почав свого часу займатися музикою, пов’язаний зокрема і з тим, що в дитинстві я дуже любив фантастику. Саме цей жанр, на мій погляд, розширює наш світогляд і вчить нас сприймати неможливе за реальне. У нас, любителів фантастики, немає проблем з тим, щоб поставити собі якусь напівілюзорну мрію і дійти до неї. Музика і була для мене в якийсь час такою недосяжною мрією. Дістався.

Зараз читаю документальну книгу Володимира В’ятровича – українського історика, який розповідає про різні більш та менш відомі історичні віхи розвитку України XX століття. Вирішив підтягнути знання з історії.

Окрім того, читаю Стівена Кінга, Чака Поланіка, Джека Керуака, контркультурну західну прозу та помалу перечитую класику, до якої досі руки не дійшли. Не забуваю і про українських авторів: від Жадана, Дереша, Андруховича, Іздрика і класиків до абсолютно нових, молодих авторів.

Той, хто багато читає книги, бере від цього світу набагато більше, ніж той, хто читає лише газету «Вести», яку безкоштовно роздають біля метро. Тому не агітуючи людей не вживати спиртного, я агітую їх входити в затяжні книжкові «запої»

Про власні вірші та твори

Не дуже серйозно сприймаю цю сторону свого «я». Якшо говорити про написання прози і віршів, то мені цікавий більше сам процес, аніж результат. Хоча я і задумуюся про видання своїх творів. І цілком можливо, що скоро світ зможе побачити моя перша друкована книга. Однак це будуть не вірші, а проза.

Про соцмережі

Люблю популяризувати все, що на мій погляд є хорошим, тому намагаюся ділитися в соцмережах з френдами фільмами, книгами, музикою, які варті уваги.

Для мене соцмережі – це своєрідний спосіб сублімації, який дозволяє не зберігати в собі багато чого зайвого, а викидати певні емоції та рефлексії в інтернет. Таким чином можна позбуватися чимало лихого, котре має здатність накопичуватися всередині. Для мене це дієва внутрішня терапія, якою б симптоматичною вона не виглядала в світлі XXI ст.

Крім того, дуже важливо підтримувати зв’язок зі своїми шанувальниками.

Про організацію часу

Кожен мій день закінчується тим, що я відкриваю телефонний нотатник і проглядаю все те, що встиг чи не встиг зробити за день. Переношу це на наступний день, розподіляю по пріоритетності, зранку відкриваю і виконую все почергово.

Не можу назвати універсального рецепту того, як усе встигати зробити. Мабуть, потрібно займатися не дурницями, а тією справою, яка приносить тобі справжню радість. Я розумію, що в нашій країні більшість людей працює не там, де хоче, а там, де вони вимушені працювати, щоб запезпечувати себе та свою сім’ю. Але все це і формує кінцевий образ життєво нещасливої людини. Звичайно, в якийсь момент ти можеш зустріти «свою» людину, з якою можеш побудувати сім’ю та заради якої можеш «гарувати» в офісі з 8 до 5, тоді питань немає і ці «муки» можуть бути виправдані. Але загалом я б радив кожному знайти своє природнє місце під сонцем цієї планети і тоді жодних запитань з рецептами не виникатиме. Все гармонійно складатиметься само собою. Коли ти робиш те, до чого в тебе не лежить душа, це не закінчиться нічим хорошим.

Про мотивацію та натхнення

Ніщо мене так не надихає і не мотивує, як живі люди і приклад того, як вони можуть вільно почуватися і пересуватися в цьому житті. Особливо мене надихають ті люди, які люблять подорожувати. Які можуть кинути все, не маючи великої суми грошей за плечима і зірватися в ризиковані мандри. Які можуть поїхати автостопом в Європу на пару місяців. В мене є такі знайомі. Вони займаються цим вже два роки поспіль. Після їх розповідей голова «вибухає» – в хорошому розумінні. Ці та інші подібні люди не знають внутрішніх кордонів, стриманості, боязні робити рішучі кроки. Дякую їм, бо саме вони дають мені можливість не просто жити, а натхненно займатися музикою і розширювати межі своєї внутріщньої свободи.

Про кохання

У мене в житті зараз триває такий собі переломний період, коли все переосмислюється і витягується з рамок звичного, усталеного і консервативного сприйняття. Не скажу, що я коли-небудь був великим прихильником моногамної любові та одних стосунків на все життя. Мені здається, шо треба жити моментом. Абсолютно невідомо, де ти будеш завтра зранку, з ким ти будеш і чи будеш взагалі. Тому я за імпульс, за пориви. Але моє серце сьогодні зайняте…:) У мене є людина, якій я по можливості віддаю усього себе, наскільки це можливо. Людина, якій я вдячний за підтримку та терпіння. З нею по життю йти значно легше.

Залишіть коментар

Коментар *

Поля позначені червоною зірочкою * є обов’язковими для заповнення!